Читати книгу - "Долина Чотирьох Хрестів"

— Яка ж із них правильна?

— Напевне, по-своєму, обидві правильні. Можливо, на північ від Новосибірських островів колись були невеликі острівці, які потім розтанули. Але всі, хто бачив Землю Саннікова, твердять, ніби вона гориста. І тому мені здається, що насправді то були саме айсберги… Їх бачили, коли вони пропливали в тому районі, і не могли знайти, коли вони віддалялися…

— Значить, Жильцов так і не відкрив Землю Саннікова, — зітхнув штурман; моя розповідь його явно розчарувала.

— На жаль…

Я взяв лопату і пішов до виходу.

— Ти куди? — поцікавився Берьозкін.

— По зошит Зальцмана. Треба його викопати.

Всі рушили услід за мною, а біля поваленої тополі пілот і штурман швидко відтіснили нас з Берьозкіним, наша участь у розкопках звелася до керівних вказівок. Поки пілот обережно знімав шари ґрунту, а штурман підганяв його, я намагався вгадати, чи зберігся зошит, а якщо зберігся, то в якому стані. У мене були серйозні підстави побоюватися. Вся північ Сибіру, як відомо, охоплена вічною мерзлотою: місцями на кілька сот метрів углиб грунт скований холодом і ніколи не відтає; за коротке полярне літо прогріваються тільки верхні горизонти, названі «діяльним шаром», товщина цього діяльного шару часто не перевищує півметра і лише в долинах великих рік збільшується метрів до двох. Це й справді дуже діяльний шар: влітку він відтає, насичується водою, а восени починає замерзати з поверхні; верхній шар льоду тисне на зріджений ґрунт, той спучується, прориває крижану кірку, вилазить нагору… Зальцман, напевне, заховав зошит у межах діяльного шару; якщо навіть він ретельно запакував зошит, все одно надії знайти його в доброму стані у нас майже не було.

На жаль, я не помилився. Пакет ми знайшли, але в жалюгідному стані. Обережно перенесли його залишки в палатку, але що робити з ними далі — ніхто не знав. Для початку ми вирішили хоча б просушити їх.

Наступного дня я знову засів за щоденник Жильцова. Його експедицію спіткала доля багатьох інших експедицій. У Східно-Сибірському морі «Зоря-2» увійшла в пакові льоди, які раптово, за кілька годин, змерзлися… Шхуна потрапила в крижаний полон, вирватися з якого їй не пощастило. Почався повільний дрейф на схід… Незабаром настала полярна ніч… Судячи з щоденників Жильцова, продовольством експедиція була забезпечена добре. Однак через деякий час у багатьох членів експедиції з’явилися ознаки цинги. Це не дивно, оскільки тоді про вітаміни ще майже нічого не знали.

Найбільше страждав від цинги Жильцов, який ще не встиг одужати після падіння. Він кріпився, намагався якнайбільше бути на свіжому повітрі, рухатися, брав участь у невдалому полюванні на тюленів. До цинги додалася ще якась недуга, але яка — ніхто не знав… Останнім записом, зробленим уже під диктовку, були звернення до Академії Наук і кілька теплих слів до рідних, то так і не дійшли до них… Жильцов розумів, що вмирає, свідомість його до останньої хвилини була ясною, а воля твердою… Всі учасники експедиції, щоденники яких ми прочитали пізніше, засвідчили це. Вони схилялися перед вмираючим начальником і з тривогою думали про майбутнє: без Жильцова, який зумів усіх згуртувати навколо себе, воно здавалося туманним, тривожним… За день до смерті Жильцов скликав у каюті всіх наукових співробітників експедиції і запросив командира судна. Прощаючись з ними, він сказав, що передає всі свої повноваження лейтенанту Черкешину.

— Він найдосвідченіший серед вас, — пояснив Жильцов. — Він доведе експедицію до кінця.

Жильцов ледве ворухнув рукою, і Черкешин, правильно зрозумівши його, легенько потис руку вмираючого.

— Експедиція виконає своє завдання, — коротко сказав Черкешин. — Я обіцяю вам це…

Жильцова поховали серед торосів, недалеко від шхуни. Значить, ми помилилися, вважаючи, що його могила в Долині Чотирьох Хрестів…

Через місяць помер боцман. На цій сумній події всі знайдені щоденники обірвались. Далі, десь через півтора тижня, було зроблено тільки лаконічні записи про загибель шхуни: крига роздавила її поблизу берегів Чукотки…

в якому людський мозок виконує завдання, непосильне жодній електронній машині, хроноскоп робить нам останню послугу, а ми підводимо деякі підсумки і повертаємося в Марково.

Безперечно, ми заздалегідь знали, що шхуна загинула — інакше люди навряд чи покинули б її. Знали ми й те, що всі учасники експедиції, які лишилися в живих, рушили на південь, благополучно досягли материка, перевалили через Анадирський хребет і дісталися до Долини Чотирьох Хрестів… Та все це було зовнішньою стороною подій і не пояснювало, чому в Долині Чотирьох Хрестів розігралася трагедія, чому все життя стояло перед Зальцманом питання, правильно вони зробили чи ні… Хроноскоп не міг нам допомогти, а щоденники мовчали — змученим людям було не до аналізу взаємовідносин, вони боролися за порятунок…

— На