Читати книгу - "Повернутися дощем"

— А ім’я? — спитав Геннадій.

— Добре, що нагадав, — потис руку юнак, — а то я вже забув, що маю ім’я. Петрусь, але все одно мене так ніхто не кличе.

— Злий, — буркнув бритоголовий хлопець із першими ознаками «оселедця» на голові. — Якщо спитаєш, як звати, то я — Тарас, хоча і не Шевченко.

— Не звертай уваги на не зовсім дружній тон Злого, — зауважив Марк. — Він у нас песиміст, тому все бачить у сірих тонах.

— Хочеш сказати, що війна кольорова, як райдуга? — кинув не зле Тарас, вмощуючись на своє ліжко.

— А взагалі, він надійний, як наш великий Кабан, — посміхнувся Марк, — не звертай уваги на буркотіння, і все буде добре.

— Так краще, — сказав Злий. — Себе не забув назвати?

— Геник — мій друг, він добре пам’ятає моє ім’я, — відповів Марк, допомагаючи хлопцеві розпакувати наплічник.

— А позивний?

— І справді. — Геннадій повісив наплічник на гачок із загнутого цвяха. — Я й досі його не знаю.

— Зауваж, позивний не я вибирав. Вони називають мене Мона.

— Мона?

— Так.

— Що це за слово?

— Скоро дізнаєшся, — озвався Філософ, розглядаючи себе в маленьке надщербнуте люстерко.

— Розумієш, друже, вони вважають, що замість слова «можна» я кажу «мона», а це неправда, — сказав Марк.

Хлопці ще трохи покепкували одне з одного і заспокоїлись. Кожен зайняв своє місце, розраховуючи на нетривалий відпочинок перед обідом.

— Їсти хочеться аж сил нема, — сказав Марк. — Злий, у тебе була пачка печива. Ще залишилось чи вже все приговорив?

— Є трохи.

— Мона взяти?

Бліндаж вибухнув дружним реготом. Разом з усіма сміявся і Марк.

— А йдіть ви до біса! — махнув рукою. — То мона печиво взяти?

Олексій Григорович прийняв для себе рішення влаштувати Уляні ще випробування. Сказати, що дівчина йому сподобалась, — не сказати нічого. Йому імпонували її мовчазність і настирність. Такі завжди добиваються свого, незважаючи на перепони. Постав перед ними бетонну стіну — знайдуть спосіб її пробити. У житті, як правило, досягають висот, хоча і нелегко. Учора він навмисне відіслав її до «бобрів», впевнений, що дівчина не знає хто вони. Так і було. Командир чекав, як вона викрутиться і взнає значення цього слова, яке народилося серед військових. Уляна не дала взнаки, що не зрозуміла, не засипала звичайними дівчачими питаннями «куди-чому», огледілася і підійшла до хлопців.

— Вибачте, — сказала, — не підкажете, де бліндаж «бобрів»?

Бійці охоче показали на бліндаж, над яким виднівся прапор з червоним хрестом. Дівчина подякувала і спокійно пішла, а Олексію Григоровичу стало навіть шкода її. Звідки могла знати ця дитина, що так прозвали медиків за схожість старих машин «швидких» на бобрів?

Настав час перевірити дівчину на влучність. Олексій Григорович звик приймати рішення блискавично, хоча й робив повний аналіз, щоб не припуститися помилок, а тут завагався. З одного боку, дуже кортіло зробити з Уляни гідну собі заміну, влучного стрільця, бо дівчина й справді мала неабияку витримку й силу волі, що вкрай необхідно для снайпера. З іншого — розумів, що над ними висить чорна хмара, яка ось-ось загримить і впаде шквальним дощем. Ситуація на фронті складна — це відчувалося щодня. Незабаром буде жарко і не один захисник стече кров’ю, обіймаючи рідну землю. Він не хотів серед них бачити тіло цієї тендітної дівчини. Два протилежних почуття боролися в ньому навіть тоді, коли вів Уляну на полігон. Олексій Григорович не знав, як вчинити, тому спитав, як дівчина провела ніч на новому місці.

— Дякую. Добре.

І вся розмова! Ані нарікань на те, що нема матраців і дівчата сплять на дошках, покритих тим, що потрапило під руку і трохи м’якше від деревини, що нема душу і доводиться митися в мисці по черзі, а про забезпечення повноцінним харчуванням нема й мови.

— Що знаєш про гвинтівку СГД? — порушив мовчання.

— Снайперська гвинтівка Драгунова має прицільну дальність тисяча триста метрів з оптичним прицілом та тисяча двісті метрів з відкритим. У магазині десять патронів, і дальність прямого пострілу по ростовій фігурі шістсот сорок метрів, — розповідала дівчина так, ніби не він її навчає, а вона дає уроки. — Ударний механізм — курковий, спусковий дозволяє лише одиночний вогонь. Для зручності прицілювання на прикладі є регульована «щока»…

— Досить, — зупинив її командир. — На нашому полігоні нема споглядальних вишок та прапорців, добре, що хоч мішені є. Ти знаєш, що снайпер мусить бути гарним математиком, щоб обчислити дальність?

— Так, у мене з цим добре.

— Що таке деривація?

— Правильний розрахунок. При ідеальній погоді для стрільби на шістсот метрів куля відхиляється від наміченої цілі праворуч на двадцять вісім сантиметрів.