Читати книгу - "Степовий найда"

Один із сусідів Кларенса, який до цього часу мовчав, сухо промовив, звертаючись до хлопця:

— Якщо тобі, хлопче, й далі так щаститиме, то ти без особливих труднощів придбаєш собі підходящий чоловічий костюм, навіть не доїжджаючи до Сакраменто.

Кларенс не зрозумів цих слів, але помітив, що обидва джентльмени, які досі так весело розмовляли з леді, стали раптом похмурими, а леді, відвернувшись, дивилася у вікно. Він вирішив, що зробив помилку і повівся недосить по-дорослому. «Треба своєю поведінкою довести, що я вже доросла людина», подумав він.

Така нагода трапилася через дві години, коли карета зупинилася біля придорожнього шинку. Кілька пасажирів вилізли з карети і зайшли підкріпитися. Сусіди Кларенса завели нескінченну розмову про переваги і вади супісків та болотистих грунтів біля Сан-Франціско, а пасажири з середньої лавки продовжували розважати леді.

Кларенс вислизнув з карети і, набравши поважного вигляду, ввійшов у бар. Правда, його трохи збентежило те, що ні буфетник, ні відвідувачі не звернули на нього уваги. Він нерішуче постояв трохи, повернувся до карети і, відчинивши двері, ввічливо запитав свого сусіда, схожого на фермера, який був з ним привітніший, ніж інші:

— Не відмовте випити зі мною, сер.

Запанувала тиша. Обидва пасажири з середньої лавки обернулися і здивовано втупилися в хлопця.

— Командор запитує, чи не вип'єте ви з ним по чарочці, — спокійно і нібито цілком серйозно сказав один з пасажирів, звертаючись до сусіда Кларенса.

— Що? О, звичайно! — відповів джентльмен. Його обличчя, яке тільки що виражало здивування, стало раптом серйозним. — Якщо командор запрошує…

— А можливо, ви і ваш сусід теж приєднаєтеся до нас? І ви також, — звернувся Кларенс до пасажира, що весь час мовчав.

— Джентльмени, я не бачу ніяких підстав відмовлятися, — промовив той поважно, звертаючись до супутників. — Не можна нехтувати увагою нашого шановного друга.

— Я давно помітив, що наш командор — людина солідна, — з не меншою серйозністю заявив інший.

Кларенсу не подобалось, що його перший вияв гостинності був зустрінутий церемонно, але, коли запрошені спокійно вийшли з карети, він, трохи наляканий, повів їх в шинок.

Можливо, шинкар і на цей раз не помітив би Кларенса, — його ледве видно було з-за стойки, — якби не швидкий і багатозначний погляд похмурого джентльмена. Зневажлива посмішка одразу зникла з обличчя шинкаря.

— Командор частує, — промовив похмурий джентльмен серйозно, показуючи на Кларенса і з повагою відступаючи назад. — Мені віскі. Командор, я гадаю, враховуючи зміну клімату, обмежиться содовою водою з лимоном.

Кларенс мав намір теж взяти віскі, але посоромився міняти замовлення, зроблене гостем, і, трохи здивований тим, що всі люди, які були в шинку, зібралися навколо нього і його супутників, поспішив сказати:

— Так, так. Мені содової з лимоном, будь ласка.

— Командор має рацію, — сказав, не моргнувши оком, буфетник, звичним рухом витираючи стойку. — Не має значення, що, може, людина протягом всього свого життя пила спиртне, коли вона міняє клімат, то завжди замовляє содову з лимоном.

— Може, й ви не відмовитесь випити з нами, — сказав, повеселішавши, Кларенс.

— Буду вважати за честь, сер.

— Я гадаю, джентльмени, — сказав урочисто один із супутників Кларенса, — що тост може бути один: за здоров'я командора.

Всі урочисто випили. Кларенс був у піднесеному настрої, його щоки пашіли, несподівано для себе разом з іншими випив за своє здоров'я і він. Правда, він був трохи розчарований, що все було занадто урочисто. Невже чоловіки завжди так п'ють? Але тут в його голові промайнула думка: чи не обійдеться все це йому занадто дорого? Проте гаманець він весь час тримав у руці напоготові. Відверто кажучи, розплатитися власними грішми, як це роблять дорослі, було його давньою мрією.

— Скільки з мене? — запитав він підкреслено байдуже.

Шинкар окинув поглядом присутніх.

— Ви, здається, сказали, що частуєте всіх? Отже, з вас, якщо трохи закруглити, двадцять доларів.

У Кларенса завмерло серце. Він уже чув раніше про високі ціни у Каліфорнії, але ж… Двадцять доларів! Половина його капіталу! Героїчним зусиллям волі він опанував себе і злегка тремтячими пальцями відрахував потрібну суму.

Його трохи здивувало те, що джентльмени виявляли не зовсім доречну цікавість і, витягуючи шиї, намагалися заглянути через плече в його гаманець. Правда, один з пасажирів, високий джентльмен, пояснив причину такої уваги з боку присутніх.

— Джентльмени, у командора надзвичайно оригінальний гаманець. Дозвольте, — сказав він чемно, беручи гаманець з рук Кларенса. — Це один з найновіших зразків, подивіться, — і він передав його сусідові, а той передав далі, і гаманець пішов по руках, лише вигуки «новенький!», «останній зразок!» вказували Кларенсу, де він знаходиться.

Нарешті гаманець потрапив до шинкаря, якому також забажалося глянути на нього; після цього йому дуже захотілося власноручно засунути гаманець в бокову кишеню Кларенса, ніби це входило в його обов'язки.

В цей час кучер гукнув: «Рушаймо!». Пасажири поспішно зайняли свої місця, і на цьому пригода скінчилася. Кларенс був трохи здивований тим, що його недавні друзі уже зацікавилися іншим пасажиром, який ділився з ними своїми думками про міські справи в Сан-Франціско. Хлопець зрозумів, що про нього зовсім забули. Смуглява жінка пересіла на інше місце і тепер уже не видно було її обличчя.

Розчарування і пригніченість охопили Кларенса з такою ж силою, з якою ще так недавно підхопила хвиля радості і надії. Вперше