BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Чи любите ви Вагнера? 📚 - Українською

Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чи любите ви Вагнера?" автора Жан Саніта. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 55
Перейти на сторінку:

— О, то добре, що ви радієте з цього. А щоб порадувати вас іще більше, додам: їх розстріляють, усіх шістьох. Шість і два — вісім. Вісім з дванадцяти. Більшість, усе-таки, лишилася нашими клієнтами.

Фон Шульц зробив паузу і процідив:

— Можете йти!

Вернер вклонився і вийшов з кімнати; не оглядаючись, причинив за собою двері. Він відчував на своїй спині пронизливий погляд фон Шульца. Відчував майже фізично.

Тепер він шкодував. Він шкодував, що убив Франсуа Бурдійя, що в розмові з фон Шульцем був такий необережний.

«Можливо, я тільки насторожив його своїми запитаннями? Якщо він певен, що я вбив з милосердя… Ні, коли б це було так, він уже наказав би арештувати мене».

Вернер намагався заспокоїти себе. «Так, я б уже був у руках гестапо».

Думка ця примусила його гірко посміхнутися. В руках гестапо! Чудова перспектива! Він знову засміявся. «Всі мусять пройти крізь лапи гестапо, навіть сам співробітник гестапо, Втекти? Так, нічого іншого не лишається! Дременути, і все».

Вернер зайшов до своєї кімнати, зняв трубку, повідомив інспекторів-гестапівців і наказав приготувати машину. «Якось він дивно поглядав на мене. І цей тон. Він підозрює. Треба якнайшвидше зникнути».


X

Сергій Ворогін прямував довгою вузькою вулицею, затиснутою між двома рядами високих, похмурих і темних будинків. Важкі хмари пливли низько, було так темно, що здавалось, ніби йдеш якимсь тунелем, Все йому ввижалось похмурим, ворожим і безнадійним.

Наче в кошмарі, що часто мучив його, рухався він у світі, пута якого не міг розірвати; в дивному світі, реальному, примарному і недосяжному водночас. Його оточували живі люди, які кудись ішли, поспішали, розмовляли, однак він почував себе серед них невимовно чужим. А для них це життя було звичайне і буденне.

В його уяві події власного життя і того, чужого, переплуталися в хаосі часу; між ним і цими людьми стояла невидима, але непереборна перепона, що заважала їм зустрітися і зрозуміти одне одного.

Чи, може, кинути марні пошуки людини і друга й померти самотнім та знедоленим, як у тому моторошному сні?

Бути таким самотнім серед людей, таким чужим!

Сергій Ворогін дійшов до рогу і звернув ліворуч.

«Якби я знав їхню мову, я міг би вгадати чи знайти друга, і той допоміг би мені. Я зміг би все пояснити і все з'ясувати».

Він засміявся. Перехожий, що обганяв його, товстун з добродушним круглим обличчям, здивовано обернувся, уважно оглянув його і притишив кроки, наче бажаючи порівнятися з ним.

Сергій Ворогін на мить завагався. Кров гарячою хвилею вдарила в скроні.

«Він хоче підійти до мене, він зараз заговорить. А коли це переодягнений поліцай?»

Сергій Ворогін стиснув у кишені ручку «люгера». Він відчув, як врізалися в долоню її рубчасті щічки.

«Що робити?»

Стискаючи зброю, він ішов далі, не уповільнюючи ходи.

Незнайомий зупинився. Сергій Ворогін наближався до нього, — один крок, другий. Їх погляди зустрілися.

«Він зараз заговорить, так і є, він заговорить до мене!»

Незнайомий уже розкрив рота. Сергієві перехопило подих, та він набрав зверхнього вигляду, сердито глянув на товстуна і демонстративно відвернувся.

І водночас усім єством підсвідомо відчув дружні наміри незнайомого, та навіть більше — відчув якийсь дивний потяг до цієї людини. Відчуття це було таке виразне, що, забувши про своє становище, він на мить уже подумав, чи не зав'язати розмову.

Тим часом незнайомий, вражений такою недружелюбністю, застиг край тротуару в кумедній позі, розкривши рота і здивовано дивлячись йому вслід. Добряк тільки й спромігся вигукнути: «Ну й штука!»

Сергій Ворогін перейшов вулицю і наблизився до майдану, навколо якого тулилися одна до одної крамниці. В центрі майдану електричний годинник з трьома циферблатами показував десять на першу. Велика стрілка рухалася короткими стрибками, маленька повзла ледь помітно.

Його охопило почуття жалю і безсилої люті.

«Звідси я не виберусь, здохну, мов сліпе кошеня, в цьому місті, це точно. Під цим мокрим снігом. Від холоду й голоду або збожеволію, або пущу собі кулю в лоб. Ну, чому не скінчити одразу ж? Боже мій, чому?»

Але ж годину тому, прокинувшись у сараї, він тверезо проаналізував своє становище і намітив план майбутніх дій: спробувати налагодити зв'язки з партизанами, вживати зброю лише в разі крайньої потреби. Найближчим часом зробити невеличку розвідувальну прогулянку і роздобути якось їжі.

Все правильно, але як це зробити? Проте іншого виходу немає. Або робити так, або здатися. Або ж застрелитися самому, перед цим поклавши кількох німців.

І він без вагання залишив свій нічний притулок, спокійно вийшов з відлюдної садиби, де стояв сарай, опинився на вулиці і пішов уперед, а потім навмання звернув на сусідню.

Будинки обабіч вулиць — нові, між ними — садки чи невеликі городи. Багато всіляких прибудов і павільйонів. Квартал ще забудовується.

Сергій Ворогін знайшов у кишенях своєї шинелі маленький блокнот в чорному коленкорі і олівець. Щаслива знахідка! Він скористався нею, щоб записати свій маршрут і орієнтири: «Звернути перед невеличким кафе на розі з жовтою і зеленою вивіскою, де вродлива жінка; перейти площу, обсаджену липами; вийти на вулицю, де бруківка».

Тепер він знайшов би шлях назад. В цьому він був певен. Вже якось вибрався б звідси.

Нараз він озирнувся і аж похолов, гостро відчувши небезпечність свого становища й цілковиту самотність. Чи не йде він наосліп, ризикуючи в першу-ліпшу хвилину потрапити в несподівану і хитро замасковану пастку?

Знову його мало не охопив панічний страх.



Біля нього зупинився трамвай. Ось зійшла пара. Хлопець тримає за руку дівчину. Сергій Ворогін подивився їм услід. Дівчина весело сміялася, закидаючи голову.

Йому несподівано закортіло негайно повернутися до

1 ... 17 18 19 ... 55
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи любите ви Вагнера?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чи любите ви Вагнера?"