Читати книгу - "Руфін і Прісцілла, Леся Українка"

з рік невеличких викинуті в море,

світ обтікають вкупі з океаном,

братаючись із водами всіх сто́рін.

Тут п’яний Круста розумом простацьким

і грубими словами те завважив,

чого мудріші люди ще не знають,

та з п’яних уст пророчий дух озвався:

Христос погодиться і з Діонісом,

бо Слово вже з Ідеєю з’єдналось.

В Христі воскресне Діоніс удруге!

Руфін

(смутно)

Ні, вір мені, боги не воскресають.

Міг Діоніс воскреснуть з Адоніса,

бо Адоніс був смертний. Що героя

за бога вславлено, се річ звичайна.

З рук смерті люди дістають безсмертя,

не так боги. Бог мусить жить невпинно,

так, як живе Платонова ідея,

бо як умре, то вже не воскресає.

Коли ваш бог живий, а наші вмерли,

то згода межи ними запанує

хіба тоді, коли вже й ваш умре.

Люцій

Наш бог не може вмерти!

Руфін

Час покаже…

Та поки що не ви, а ми в жалобі…

(Показує на яму від статуї.)

Тут статуя стояла Діоніса,

тепер тут яма - не спіткнись на неї

як-небудь в темряві - сю порожнечу

що виповнити може?

Люцій

Я пораджу:

в ті ями, що від статуй полишились,

ти дерева хороші посади,

і зараз твій садок повеселіє.

Бо там, де мертві постаті стояли

богів умерлих,- зацвіте весна

живою, плідною красою.

Вони який час мовчки походжають по стежках.

Руфін

Друже,

ти в мене заронив зерно надії…

Коли б ти знав, як я часами прагну

повірити, ну, хоч отак, як ти,

в те християнство! Бачу я, та віра

у тебе «з зерням солі», як то кажуть,

вона холодна…

Люцій

Ні! ти помиливсь!

Хіба холодне те ждання пекуче,

що живить нас і мучить край постелі

слабого батька? Не ладні ж хіба ми

тому і руки, й ноги цілувати,

хто верне хворому здоров’я й силу?

Чи ж ми не віддамо і срібло, й злото

за ліки, хоч вони гіркі й несмачні?

Чи ж ми самі не помагаєм ревне

слабого й одурити у потребі,

щоб тільки він зажив спасенних ліків?

Хоч у душі зринає часом сумнів

про лікаря і про корисність ліків,

але як ми не знаєм більше ради,

то ми той сумнів глушимо і пильно

ховаємо від хворого. Де ж холод,

коли душа горить від сподівання?

Руфін

Не знаю… Все ж непевні тії «ліки»

і небезпечні…

Люцій

Бо така ж і слабість!

А ти хіба які певніші знаєш?

Руфін

Я думав, що не знаю, і даремне

прогаяв стільки дорогого часу,

бо думав, що я сам на цілий Рим

і що мені товаришів немає

для замислів моїх. Але тепера

мені щось блиснуло… От ти, такий

одважний, мудрий, благородний… інші

у вашому гурті теж мають силу

терпіти все, іти на смерть за те,

що їм здається правдою. Я бачу,

що в Римі люди є ще й героїчні,

та нащо ж те геройство марне йде!

Уділено вам силу Геркулеса 35

для подвигів - то знищили б ви гідру

преторіанську, вигнали б химеру

в одежі цезарській геть з Капітоля,

стовпи закону міцно встановили б.

Утишились би й черні нуртування,

і варварів подужать ми здолали б,

запанував би римський мир усюди.

Люцій

Хто може чернь утишити, крім бога?

Хто цезарську сваволю подолає,

пиху́ преторіанську погамує,

як не Христос? Хто римський мир запевнить

по цілім світі, як не добра вість

про згоду і братерство межи людьми

і про найвищу правду в царстві божім?

Заздалегідь я знаю, що ти скажеш:

традиції, законність, римські цноти.

Ох, друже, та хіба ж ти сам не бачиш,

що з того всього полишились ями,

а постатів давно нема? Попробуй

укупі з нами садівничим бути!

Коли закон умер, нехай зростає

хоч те бажання вічної заплати

та божий страх, аби вони спинили

злочини й зло. Традиції замінить

нова легенда, ще не збайдужіла,

не спрофанована. А римські цноти

нехай відродяться у християнських -

вони доволі схожі між собою.

З тим ми діждемось другого пришестя

Христа і слави римської. Руфіне!

Одважся і ходім садок садити!

Як хочеш, я введу тебе в громаду.

Ходім!

(Подається до триклінія.)

Руфін

(нерішуче)

А хто ж тут буде одчиняти?

Хто буде вартувати вас?

Одчиняються двері, і смуга світла падає на Руфіна і Люція. Виходить з триклінія Прісцілла, стиха підходить, пильно придивляючись до обох.

Прісцілла

Руфіне!

Руфін

А що?

Прісцілла

Скажи, де б нам узяти глини

або якої фарби, тільки швидше?

Нам невигідно кликати рабів.

Руфін

Навіщо се?

Прісцілла

Та… бачиш… там єпископ

та й вся громада зважили, що слід би

замазати той міф про Адоніса…

Люцій

(мимоволі)

Оті коштовні фрески? Ту предивну

мозаїку?

Руфін

Прісцілло, чи ж не досить

на жертву богові твоєму статуй?

Прісцілла

Тепер не я рішаю. Ціла церква

уражена пащекуванням Крусти,

і прикро їй дивитися на те,

що спокушає до думок блюзнірських.

Єпископ не почне для нас одправи,

поки ми не забілим тії стіни.

Він наказав мені…

Руфін

(гордо і гнівно)

Хто тут господар -

я чи єпископ? Я його не кликав

наказувать мені й моїй дружині,

як