Читати книгу - "Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Князь сміявся і з цього старця, що прокльонами викликав духи.
У другому подвір'ї біля воріт стояв гурт цікавих жінок, що, виглядаючи, стежили переляканими очима за страшною різаниною.
Круки, зірвавшися з вежі, зі страшним карканням закружляли над водою.
Генго сидів на лаві, дивився на все це і не смів поворухнутись… Його огорнула тривога, можливо, за самого себе… Не міг збагнути, що то були за люди і чому князь, замість уболівати чи гніватись, лише сміявся. Не в силі більше залишатись у темній хатині, він вийшов у подвір'я, освітлене місяцем і догораючими на землі скіпками. Зупинився неподалік, але саме князь підвівся з лави і, хитаючись, почав походжати по ганку, наспівуючи щось веселе. Швидкий погляд його запримітив німця, який сидів у затінку.
— Гей, ти, йди-но сюди! — покликав він. — Іди-но сюди!
І він показав йому, мов псу, на свої ноги. Генго, стривожившись, ступив крок уперед. З усього — з ходи, мови і рухів князя — видно було, що милостивий пан п'яний.
— Ну от. Добра вечеря! — крикнув до нього князь. — Ти бачив, німцю, як весело вони потішились?.. Їм надто гаряче було, вони пішли купатись до озера. Сучі сини!.. Самі ж пересварилися між собою і порубали один одного… Самі, самі… Моїх там людей не було… Навіщо мед і розум, навіщо? Гей, ви, прокляті сакси і франки… Ви мудрі, еге ж! А хто б із вас так зумів позбутися цих комах?
Князь, узявшись у боки, зареготав.
— Залишиться після них удосталь одежі для людей, а для мене — землі і коней… Коли добра вечеря, то й меду не жаль!
І він знову зареготав.
— Напийся ж і ти меду, руда мордо! — раптом загорлав він.
Генго низько вклонився, дякуючи, але це не допомогло… Служник приніс йому величезний кубок, а коли німець відмовився пити, князь наказав насильно влити йому напій у горлянку.
— Про все, що бачив, розкажеш старому графові, — заговорив він напівсонним голосом. Те, що я почав, доведу до кінця… Не втечуть від мене ці гордії… і для синів буде спокійніше вдома… Надто вже розійшлися кмети… треба було їм скрутити в'язи… Скажи, що я не боюся їх… що й без допомоги обійдуся… що цих зміїв і падлюк я чимало видушив і всіх винищу!
Він ніби ще щось пригадав, дав знак рукою, щоб Генго ще ближче підійшов, і нахилив до нього голову через поручень лави.
— Ти бачив моїх хлопців? Ну, як, вже виросли?.. — почав він, не чекаючи на відповідь. — Певно, вже здорові, сильні? В кого вони вдались — у матір чи в батька? А чи не зледачіють вони там? Чи ходили вже в похід?
Генго пошепки відповідав на всі запитання милостивого пана, якого він боявся, але князь дрімав, очі йому злипались… Він говорив ніби сам до себе:
— Я наведу лад… я вам запроваджу Ладо… За бороди накажу вішати над шляхом… Я один тут пан і князь… Моя воля, не ваша! Геть цих падлюк… геть!
Очі в нього розплющилися, він побачив Генга, що стояв перед ним, пригадав, хто це, і посміхнувся.
— Ти бачив, як проходило полювання? — повторив він. — Так з усіма буде… кметами, жупанами і владиками… які чинять опір князеві.
Їх залишили, щоб вони поволі вмирали. Смерд обходив усі закутки двору, а решта челяді готувалась до сну. Після бучної учти в городищі запанувала тиша; тільки пси вили, почувши кров і трупи, та круки, каркаючи, то летіли на озеро, то повертались на вежу, до своїх гнізд.
Коли Генго прокинувся, вже розвиднілось; над ним стояв Герда і щосили смикав його за одежу; рудого кликав до себе князь. Німець, нашвидку умившись, подався до Хвостка і застав його самого; князь сидів у покої на долівці; перед ним у мисці стояло смажене м'ясо, в кубках — пиво та мед. Обличчя в нього було похмуре, очі налиті кров'ю; він довго дивився на німця, раніше ніж відкрив рота.
— Я знаю, чого тебе сюди прислали, — гордовито промовив князь. — Скажи їм від мого імені, що я дякую… В їхній допомозі нема потреби, а коли до цього дійде, покличу… Все ж волію обійтися без них… Бо задарма не підуть, а пельку їм запхати нелегка справа… Я їх знаю… Швидко повертайся, вклонись від мене… А хлопці хай учаться воювати… і ростуть… Повернуться, коли накажу, зараз не час… Я ще тут лад навести повинен; та й не скоро позбудусь нечисті… Старий граф хай буде спокійний, — додав він, — хоча тут люд дикий і звик до свободи, але зумію вкоротити її.
Він надпив з кухля і замислився, спершись на руку, потім зневажливо випровадив німця.
Як тільки Генго вийшов з покою князя, той же самий пахолок, що і вчора його кликав, передав йому прохання княгині зайти до неї з крамом. Взявши свій вузол, Генго поплентався на друге подвір'я, де, як і минулого разу, на нього чекала бліда пані, оточена жіночим почтом. У жінок були смутні обличчя — може, недавно ще й гарні, але тепер уже бліді, як і в неї. Генго знав, що де треба показати. В хаті Віша він не виймав коштовного металу, а поганенькі вироби з жовтої і червоної міді; тут же він добув срібні обручки і навіть золоті, зроблені з тоненьких платівок листочки та квіти, якими, за звичаєм, оздоблювали сукні. Жінки помітно зарум'янілись, побачивши ці блискітки; вони почали до нього підсідати, брати їх у руки і прикладати до темних суконь, щоб подивитись, чи пасують їм. Не встиг і озирнутись Генго, як майже весь його крам розійшовся по руках. Він стояв, оторопілий, не сміючи нічого сказати, як раптом служник відчинив двері, і увійшов милостивий пан у шапці, насунутій на чоло. З порога ще й усміхнувся до них. З погордою зирнув на прикраси, а коли княгиня закинула слово, що для її дівчат усе це пригодилося б, князь, сміючись, наказав німцеві залишити принесений крам.
Купець не посмів навіть і заїкнутись про обмін або винагороду, та й князь про це теж, як здавалось, не думав. Нарешті, коли купець, бажаючи врятувати хоч рештки товару, почав зав'язувати сакву, князь кинув йому з притиском:
— Скажіть графові, що ми це приймаємо від нього як подарунок для Брунгільди… Хай сам заплатить. Нема вам тут чого тинятись… Їдьте звідси, поки живі-здорові, не оглядаючись.
Не чекаючи більше, щоб йому повторювали цю пораду, німець, спохмурнівши, вийшов з покою княгині; він уже був за
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський», після закриття браузера.