Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

"Спробуйте не чинити опір змінам, які приходять у ваше життя. Замість цього нехай життя живе через вас. І не хвилюйтеся, що воно перевертається догори дном. Звідки ви знаєте, що життя, до якого ви звикли, краще ніж те, яке настане?"

        Джалаледдін Румі

                                                                  Глава 12.

  
   Думки не давали їй спокою… тіло нестримно чогось прагнуло. Чого? На це міг відповісти лише Святослав. Зарозумілий, самозакоханий Казанова…
   Він, що гадає, - вона ось так просто заявиться до нього уночі… в його спальню і промовить – «я тебе бажаю». Ні такого не буде! Не бу-де!
   То чому ж вона про це думає, якщо не збирається йти?! Святослав задурманив її розум та тіло. Його губи та міцні руки – вона і досі відчувала на собі. Та, що з нею? Звідки цьому Казанові, - взагалі відомо, що їй потрібно?! Він занадто високої думки про себе. О, Господи! Як же їй кортить дізнатись про ті речі, які він говорив.
   Перша година ночі.
   Сон загубився разом з розумом.
   Цікаво, а що він мав на увазі, говорячи про такі речі, як «вона сама забажає не ванілі, а перчику»? Може у нього якісь дивні вподобання? Можливо Святослав полюбляє робити боляче? Емма зітхнула. Про, що вона взагалі думає?! Годі! Треба спати.

   Святослав стояв біля вікна. Сон загубився, як і його надія на прихід Емми. Чомусь від цього у нього щемило у серці. Що ця дівчина з ним робить? Чому так заволоділа його думками, фантазіями і ним? Святослав зітхнув. Він знав відповідь – вона йому подобається… хоча він себе обманює… він закохується у неї. Це його лякає. Вона не хоче робити крок до нього, а змушувати її в його плани не входило. Змиритись… ось, що йому доведеться зробити.
   Треба лягати спати… Емма не прийде. Не настільки він їй подобається. Нажаль.
   Святослав відійшов від вікна і почимчикував до ліжка. Забравши ковдру, - він подивився на величезне ліжко, яке б вони могли сьогодні вночі ділити з Еммою,… але воно порожнє.
   Треба спати.
   Він нахилився, щоб забратись у ліжко, але в цей самий момент у його двері постукали… Це була Емма… вона прийшла. Святослав відчув, як щось в середині нього зраділо… запалало… Він відчув хвилювання, яке з кожним його кроком до дверей робилось сильнішим. Жінка, яку він бажає – зараз стане його. Звичайно така мить – не може пройти без хвилювання.
   Він відчинив двері і побачив, як Емма навшпиньках поверталась до своєї кімнати.
   — Еммо… — прошепотів він і побачив, як вона зупинилась. — Чому ти йдеш?
   Емма обернулась і зустрілась з його очима, у яких вона бачила запитання і хвилювання.
   — Святославе… вибач… я гадала, що можу…
   — Ти зробила перший крок, - за мною другий. — Промовивши це, він рушив до неї.
   Емма стояла, як вкопана… лише дивилась, як Святослав в одних облягаючих боксерах, сексуальною ходою, скорочував між ними відстань. Він підійшов у притул і тепло усміхнувся… навіть вдячно.
   — У мене дещо є. — Схвильовано, але з усмішкою промовила Емма.
   — І що ж? — торкнувшись її волосся, запитав він.
   Емма нічого не відповіла, вона лише підняла руку над їхніми головами. В її руках він побачив омелу і широко усміхнувся.
   Святослав нахилився і торкнувся її ванільно-перцевих вуст. Емма застогнала, відчувши полегшення… їй так було потрібно відчути його тепло. Хлопець притиснув її до себе, обіймаючи так сильно, що здавалось вона перестала дихати. Він цілував Емму ніжно, лише торкаючись, - але бажав узяти її всю без залишку. Вона обхопила його шию руками, - її гаряче, м’яке тіло терлося об нього.
  Емма захопилась поцілунком, її язичок дразнив, торкався та пестив його язик. Вона відчула сильний голод – усе її тіло бажало пізнати цього чоловіка. Емма сама не розуміла, як з кожним разом, торкаючись його язика, вона все голосніше починала стогнати.
   Святослав підхопив її на руки і подивився у блакитно-сірі очі, які мерехтіли бажанням.
   — Святославе, скажи…
   — Що?
   — Ти не зробиш мені боляче? — тихо запитала Емма.
   — Звідки ти це узяла? — усміхнувся він.
   — Ти сказав, що «однією ніжністю – ти мені це не доведеш». — Емма облизала пересохлі губи.
   — То ти вирішила, що я тебе прив’яжу і відшмагаю? — засміявся хлопець. — Можливо, але не сьогодні. — Його очі сяяли від сміху. — Я мав на увазі, Еммо, що коли дуже сильно бажаєш партнера, то не можеш себе контролювати… швидкість… поштовхи…
   Емма розчервонілась і це було видно навіть при тьмяному світлі ліхтарів, які зазирали у вікно з вулиці.
   — Ммм… Святославе, я не знаю, як поводитись,… але я навчусь… — сором’язливо сказала вона.
   — Я в цьому не сумніваюсь – я буду гарним вчителем. — Він ніжно поцілував її м’які вуста. — Я обіцяю… ти запам’ятаєш цю ніч назавжди. — Він казав правду, йому кортіло дати їй усе, щоб вона відчула і знала, наскільки особлива, та зваблива. — Я буду ніжно брати тебе і водночас ненаситно та грубо,… тобі сподобається Еммо… обіцяю.
   — Я хвилююсь. — Зізналась Емма і сховала своє обличчя об його шию. Він так смачно пахнув… своїм неповторним ароматом.
   — Знаю. І я хвилююсь.
   — Ти? — здивувалась вона і подивилась на нього. — Не знала, що Казанови хвилюються.
   Святослав засміявся.
   — Хвилюються… якщо з ним та жінка, яка викликає бурю почуттів.
   — Святославе… — видихнула вона і міцніше притиснулась до нього.
   — Еммо, Красуне з перчиком.
   Він увійшов до спальні і обережно поставив її на ноги, а потім увімкнув світло.
   — Навіщо ти увімкнув світло? — занервувала вона. — Ти хочеш займатись коханням зі світлом?
   — Взагалі-то так. — Він примружився і голосно ковтнув. Її тендітне тіло було одягнене у червону нічну сорочку з чорним мереживом унизу і на грудях. Це ще та спокусниця. Її характер проявлявся саме у цій одежі. Вдача Емми рвалася назовні, але вона її уміла добре ховати. Ну нічого, він допоможе їй прокинутись від сплячки. Він задивився на її пишне волосся, яке обрамляло миле і водночас спокусливе обличчя. Груди Емми здіймалися над мереживом, а стрункі ніжки змушували – фантазувати. — Я хочу тебе бачити і хочу, щоб бачила мене ти. Ти жодного разу не займалась коханням при світлі?
   Емма похитала головою.
   — Ні. — Емма відчувала, як все всередині стиснулось від хвилювання і так само від зніяковіння. — Я б і зараз була не проти вимкнути світло.
   — Вибач, але грати ми будемо за моїми правилами. — Він підійшов до неї і тихо промовив біля самого вушка: — В цю ніч… я заберу твою цноту по-справжньому… Ти взнаєш, що може отримувати твоє тіло і, що воно може давати мені. Ти нарешті почуєш, що бажає твоє тіло…. Навчишся з ним бути на «ти».
   — А якщо… якщо нічого не вийде? — її голос зірвався і вона відчула, що втрачає самоконтроль.
   — Еммо, я тут. Займатись коханням, - ми будемо у двох. Все залежить від обох партнерів. Усе вийде краще, аніж ти думаєш… вір мені. — Він торкнувся її тендітного плечика і опустив брительку, - водночас цілуючи м’які губи, які ледь тремтіли. — Я дуже тебе хочу. Дуже…
   — І я тебе хочу. — Тихо прошепотіла вона, майже йому у губи.
   Святослав задоволено усміхнувся, почувши її зізнання. Доки губи дарували поцілунок її вустам, пальці обережно спустили обидві брительки – сорочка впала додолу. Емма затремтіла… засоромившись, власної оголеності. Її руки механічно прикрили перси і трикутничок. Їй здавалось, що вона стоїть на сцені, світло софітів направлено на неї і так… вона гола.
   — Еммо розплющ очі… прошу. — Він усміхнувся, коли вона послухала його. — А тепер забери руки… не соромся свого прекрасного тіла. — Емма не послухала, а ще більше розчервонілась. — Еммо… я хочу бачити тебе.
   Дівчині здавалось, що її дихання та тремтіння – десь викличе землетрус. Узявши хоч трохи себе під контроль, вона все ж таки опустила руки і подивилась на Святослава. Його очі виказували – більше аніж просто схвальність. Блиск його очей говорив, що він в захваті від побаченого.
   — Я не звикла…
   — Я знаю,… але я це дуже скоро виправлю. Твоє тіло ідеальне… воно зваблює і збуджує. — Святослав дивився на її підняті, пружні перси з рожевими сосочками, які дивились доверху. Плавні лінії, талія, м’який жіночний животик – потребували ласки і тепла, і Святослав із великим задоволенням усе це дасть. Він облизав губи, коли його погляд впав туди де сходяться ніжки – її темний трикутничок манив пізнати його, дослідити та запестити. А ці ніжки… неймовірно стрункі ніжки, - скоро захоплять його у полон, обвиваючи його талію. — Еммо… ти неймовірно сексуальна та апетитна. І ще…
   — Що? — її голос був тихим і хриплуватим від збудження та хвилювання.
   — Мені подобається, що ти не голенька… ось тут. — Його пальці торкнулись її розпаленої плоті і Емма зойкнула, не очікуючи на його дії. — О… Еммо… ти вже мокренька. — Він тихо утробно застогнав. Його пальці обережно пірнули у глиб її жіночності. Здавалось, що земля йде з під ніг. — Еммо, ти так швидко реагуєш… в тобі стільки бажання.
   Емма схопилась за його плечі, щоб втриматись на своїх ватних ногах. Пальці Святослава блукали від клітора до мокрого лона, розповсюджуючи жар і знемогу. Тіло нило і благало… вона не знала точно чого, але чогось незвіданого. Вона інстинктивно стиснула ніжки і його рука опинилась в полоні. Її очі були заплющеними, вона соромилась подивитись на Святослава і на його дії.
   — О, Господи! — Емма вчепилась у його біцепси нігтиками.
   — Розплющ очі і подивись на мене. Двічі повторювати не буду. — Наполягаючи на повній капітуляції дівчини, мовив він. Емма послухалась. Її великі сині очі дивились на нього. — Я хочу подарувати тобі насолоду,… а ти… ти будеш на все це дивитись.
   — Я не…
   — Ти можеш, Еммо. Просто довірся… насолоджуйся і викинь з голови, що секс це щось таке, що слід робити у повній темряві тихо і з заплющеними очима. Це величезний кайф, розкутість і поєднання у екстазі. Від чого ти отримуєш оргазм?
   В неї відвалюється щелепа.
   — Ну… колись давно… коли ще пестила себе… — зізналась вона і на цей раз більш рішучіше.
   Святослав очманів! Виходить вона жодного разу не отримувала задоволення з чоловіком. Капець! Егоїст пихатий… або не далекий… це скоріш за все.
   — О, Еммо… — Він обережно забрав пальці і почув незадоволене зітхання Емми. Святослав усміхнувся, і відступивши на крок від неї, почав знімати із себе боксери. Він дивився на Емму, яка вмирала від бажання дивитись на нього, але її сором’язливість не давала цього зробити. — Подивись на мій член… — Святослав підійшов і Емма подивилась у його очі, а не на те, що він хотів. — Еммо… подивись.
   Емма опустила погляд і з захопленням, а головне з величезним бажанням почала розглядати його гордість. Широкий і великий… він її шокував.
   — Ти такий… такий…
   — Який? — він хотів почути… почути, що він міцний і великий.
   — Великий… і я хвилююсь, що…
   Святослав тішився від однієї думки, що його «гордість» її вразила. Це означало, що її попередній коханець… м’яко кажучи не був «гігантом». Чоловіче самолюбство – було на п’єдесталі і отримувало медаль.
   — Ти для мене,… а я для тебе. Повір… ти будеш задоволена. — Лукава усмішка осяяла його обличчя. — Торкнись мене… і дивись, як я реагуватиму на твої пальчики.
   Емма голосно ковтнула, облизала губи і обережно узяла його плоть у свою долоню. Міць… шовк… сталь – це все «він».
   Коли вона торкнулась його ніжної плоті, своїми пальчиками - він глибоко зітхнув і глитнув. Це щось неймовірне! Він дивився на неї, а вона униз на його ерегований член, який від кожного її погладжування – сіпався і підіймався вверх. Це було дивовижно – для них обох.
   Святослав припав до її вуст, даруючи пристрасний поцілунок, від якого задихались обоє. Він усміхнувся, коли відчув, як її долонька сильніше стиснула його плоть. Кожного разу, коли його язик поглиблював поцілунок, її долоня стискалась.
   Хлопець відірвався від перцевих вуст Емми і почав прокладати доріжку до грудей. Емма тихо стогнала, відчуваючи його гарячі губи на своєму тілі, а коли він схопив один з рожевих пуп’янків, - взагалі закричала. Її тіло відгукувалось на його дії… лоно горіло і вимагало… благало погасити пожежу. Зараз вона відчувала, як відходить від довгого сну,… як оживає кожна клітинка її тіла та душі. Емма відкинула голову і заплющила очі… вона вбирала усі відчуття, які гадала, що ніколи не пізнає. Але його губи, які дарують цілунки… руки, які обхопили її талію – казали, що вона помилялась…
   Доки Емма трималась за його плечі, щоб не впасти і насолоджувалася м’якими, умілими губами… Святослав божеволів від того, як вона відгукується на його дії. Емма стогнала і тремтіла… від збудження, а не від хвилювання… це гарний початок. Святослав прокладав доріжку до її м’якого животика, встаючи перед нею на коліна. Зараз… саме зараз він скуштує її… пізнає її смак та аромат… головне не збожеволіти… Святослав опустив руки на пружні, апетитні сідниці і уперся носом об її темні завитки.
   Емма задихала швидше… губи розтулились в мовчазному крику… О, Господи, що він збирається зробити?! Невже?...
   — Святослава… не…
   — О, моя Красуне… як ти пахнеш… ваніль… — він підняв свої очі і подивився на неї. Її потемнілі від бажання очі – запитували. — Зараз я пізнаю, яка ти на смак.
   — Ні… не…тре… — Емма закричала, відчувши його язик… такий гарячий… пружний… її захопили такі сильні відчуття, що голова запаморочилась. Вона відчула, як сильно зволожилась і те, що просто не може вже терпіти ці солодкі муки.
   Святослав обережно торкався язиком її найчутєвішої точки… кінчик його язика збуджував і грався,… почергово змінюючи дії на цілунки. Він задоволено пізнавав її… Емма давала зрозуміти, коли і як їй добре – її стогони давали це зрозуміти. Святослав знахабнів і його язик прорвався у її лоно, яке палало і було готове до більшого.
   — О, Еммо… ти така мокренька… така смачна… — він провів язиком від лона до маленької «перлинки» і відчув, як нігтики Емми вп’ялись в його плечі.
   Емма захникала, не розуміючи, що з нею відбувається. Чи була вона при тямі… чи була вона і досі на землі… вона напевно не знала. Те, що вона відчувала, коли його язик безсоромно володів нею – здавалось чимось нереальним. Хіба це можна витерпіти і не збожеволіти від щастя?! Вона поринула у якийсь транс – емоційно Емма кінчила мабуть мільйони разів… якщо не більше. Знемога охопила її тіло і вона тихо промовила:
   — Святославе… прошу… я більше не можу…
   Святослав підвівся з колін, і піднявши Емму на руки, поклав на ліжко. Розставивши ніжки спокусниці, він миттю опинився між ними, щоб закінчити те, що розпочав. Його язик невтомно пестив її «перлинку», відчуваючи, як Емма напружується, як важко дихає, як усе її тіло хоче звільнитись від солодкої напруги, щоб знову і знову поринати у цей світ. Святослав стискав сідниці Емми, підіймаючи її на зустріч язику, ще трішки вона обдарує його своїм задоволенням. Він струснув головою, щоб хоч якось прийти до тями… він боявся, що заграється і зробить їй боляче. Її аромат… її сік… усе зводило його з розуми. Він хотів… бажав… і потребував увійти у неї… злитись з нею, але лише після того, як вона добряче кінчить.
   Він звів її ніжки і почув, як Емма захникала, не отримавши бажаного, але Святослав добре знав, як довести її до солодкої питки. Її спазми будуть сильнішими, при зведених ніжках. Обережно, пальцями розсунувши пелюстки, він припав до неї з новою швидкістю і натиском.
   Емма схопила його голову, і наче в дурмані, притиснула його губи та язик ще ближче. Вона геть не розуміла, що робить… інстинкт… і голод… Все зібралось в одній точці… там унизу: увесь жар, знемога, солодкий біль… Здавалось, що можна відключитись від тої солодкої агонії, яка захопила не лише її тіло, але і душу. Лише він, лише Святослав був її порятунком.
   Святослав натиснув востаннє на клітор і почув солодкий крик Сирени і її солодкі спазми. Він зупинився, щоб Емма змогла відчути усю гамму почуттів.
   — Так! Так, моя Красуне з перчиком… — він дивився на те, як її добре… як вона відкинулась на подушку і тихо задоволено засміялась. Це було дивовижне відчуття… її сміх – заполонив його душу.
   Святослав ліг поряд з нею, і пригорнувши до себе, її оголене, ніжне персикове тіло палко поцілував. Емма з неймовірною жадібністю відповідала на цілунок – нібито кажучи, - «дякую».
   — Святославе… — ледь дихаючи, промовила вона. — Я не думала, що може бути так добре. Я ніколи такого не відчувала… — В її очах з’явились сльози… сльози безмежного щастя.
   — Еммо, моя дівчинко… ти доводиш мене до божевілля… — він торкнувся її чола своїм і тихо промовив: — ти така смачна Еммо… така солоненька… Відчуваєш свій смак?
   Емма похитала головою, і не соромлячись, відповіла:
   — Так… відчуваю.
   — Я ж казав, що дізнаюсь яка ти… і обов’язково розкажу тобі. — Усміхнувся Святослав, а потім обережно навис над Еммою,… вмостившись, між її стрункими ніжками. — Готова прийняти мене?
   Емма обхопила його шию і нахилила його для поцілунку.
   — Я хочу тебе… і так… я готова. — Її очі заблищали в очікувані на Святослава.
   Він обережно торкнувся її гарячого, вологого лона, яке бажало його і нетерпляче чекало. Святослав дражнив її… спокушав… і чекав… чекав, коли вона розсердиться. І ось результат – Емма притиснула його ніжками до себе, і скрикнувши, відкинула голову на подушку. Святослав завмер, насолоджуючись її теплотою, тіснотою і нею… в повному розумінні цього слова. Хлопець дивився на неї: очі томливо дивляться на нього, на обличчі мила задоволена усмішка і рожеві щічки. Він міг би дивитись на це цілу вічність. Що з ним робить ця дівчина? Він закохується… Ні… Вже закохався!
   — Еммо… — він нахилився і ніжно поцілував її вуста. — Чекання… це не твоє… береш все і одразу. — Усміхнувся він. — Гаряча штучка… з характером.
   — Я просто зрозуміла, про що ти говорив… бажання… палке бажання.
   Святослав зависнув над нею, обпираючись на лікті, і повільно… повільно входив у неї. Він застогнав, коли відчув, як реагує його член на її солодкий полон. Здавалось, що він не витримає, але сконцентрувавшись,… почав знову рухатись… глибше, пізнаючи її.
   Емма стогнала від неймовірного задоволення відчувати його в собі. Так його міць… шовк і ширина – давали зрозуміти, яка вона вузенька, але те, як він змусив її стати вологою… зробили ідеальним його занурення. Це був суцільний кайф, - саме про це і говорив Святослав… тепер вона його розуміла. Їй хотілось тієї швидкості, про яку він говорив… хотілось володіти ним і слухатись його… Він наче почув її думки і увійшов так глибоко, що її голос заполонив кімнату. Його удари стали швидкими і глибокими… Ця швидкість була непристойною, шаленою і змушувала Емму так само шалено стогнати. Її руки перемістились на  сідниці Святослава, вона хотіла притискати його до себе… відчувати ще ближче… хоча відстані між ними взагалі не було.
   — О, Еммо… Еммо… — він вийшов з неї, і перевернувши її на живіт, - знову глибоко увійшов. Накрутивши на свій кулак її волосся, він зробив свої рухи стегнами, ще сильнішими. Емма голосно закричала і це піддало жару. — Ну, що Перчику готова, щоб я тебе трахнув? — він стиснув її волосся, а вона в цю мить стиснула простирадла в своїх маленьких кулачках. — Я запитав… готова твоя «квіточка», щоб я її добряче трахнув?
   — Так! Так! — закричала вона і вигнулась під ним, наполягаючи на тих діях, про які він запитував. — Т-а-к!
   — Що так? Скажи, Еммо?! Скажи! — він смикнув її волосся і вона закинула голову. Він схопив її підборіддя, направив її губи до своїх і з жаром вп’явся поцілунком… швидким… глибоким, як і саме поєднання. Його член не рухався… він чекав… чекав на слова Емми. — Скажи!
   — Трахни мене! Я благаю! — Емма важко дихала і не могла більше терпіти. Він не рухався – і це була мука. Вона не ласки хотіла – їй потрібен був дикий секс, який Святослав міг їй дати. І якщо потрібно благати… добре – вона це зробить. — Прошу…. Прошу…
   Він усміхнувся і знову поринув у її шовк. Рухи були дикими, тіло палало… уся кімната була захоплена: стогонами… ароматом збуджених тіл… і ляпасів його стегон об її м’які сідниці. Вони божеволіли одне від одного… від дикого бажання і дикого, голодного прагнення заволодіти одне одним. Здавалось, чим глибше він входив… тим більше вони ставали одним цілим.
   Краплі поту з чола Святослава капнули Еммі на спину, - здавалось, що жар її тіла випарує їх у мить. Емма схопилась за простирадло, - стиснувши його так сильно, що кісточки пальців побіліли.
   Дихання не вистачало… в обох… Вони були на піку… Екстаз… Нірвана… Рай… - ось, що на них чекало.
   Лише він… лише вона… і ці дивовижні відчуття всередині і довкола.
   Святослав востаннє глибоко увійшов у неї і швидко вийшовши, - обдав своїм задоволенням сідниці Емми. Його голосний стогін – заполонив усю кімнату… він здригався… тремтів і був десь у просторі – його душа наче парила над їхніми тілами.
   Повернувшись до реального світу, Святослав перевернув Емму на спину і поцілував так жадібно, вдячно і водночас ніжно… так… так ніжно.
   Між ними було задоволення в чистому вигляді.  
   — О, Господи! —  видихнув він, і перевернувшись, захопив її в обійми і провів гарячою долонею по її грудях. — Еммо… ти неймовірна. Це було дивовижно.
   — Ти казав правду… —  глибоко дихаючи, мовила Емма.
   — Про що саме? — він дивився у глиб її синіх очей. Вони знову змінили колір.
   — Що, я запам’ятаю цю ніч назавжди. —  Емма усміхнулась і наче кошеня позіхнула.
   Святослав відчув у грудях неймовірне тепло до цієї неймовірної Красуні з перчиком. Усе було до-вподоби у ній. Усе.
   Він вкрив їх ковдрою, і обійнявши її промовив:
   — Я подарую тобі багато ночей… днів… відчуттів… і почуттів. —  Дихання повільно приходило у норму.
   — Обіцяєш? —  її очі заблищали, чекаючи на підтвердження його слів.
   — Обіцяю… Обіцяю. — Він усміхнувся, відчувши, як Емма закинула свою ніжку йому на стегно. — Поспи Еммо… поспи, моя Красуне з перчиком.