Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

Уживаються заходи, щоб допомогти в’язням із роботою після відбуття покарання. Нахайо має пекарню, де порядкують в’язні, які щодня підводяться о 5:30 ранку, щоб спекти 2000 коржів. Усіх вчать читати. Сантана хвалиться, що рівень неписьменності дорівнює нулю: заняття з читання обов’язкові, а ледарі позбавляються таких привілеїв, як телефонні дзвінки або, коли це не діє, подружні візити. Наразі 30 в’язнів вивчають університетський курс права та психології.

Найважливіше, що персонал у цих в’язницях відрізняється від персоналу інших в’язниць країни. У більшості в’язниць у Латинській Америці порядкує або армія, або поліція. Це катастрофічно: охорона схильної до заколотів в’язниці трактується як важка, неприваблива робота, тому виконують її найгірші представники силових відомств. Домініканська Республіка стала на протилежну позицію: для зниження ризику корупції вона категорично не бере на роботу тих, хто служив у поліції або армії. Натомість рекрути вчаться протягом більшої частини року, а тоді переходять на зарплату, що втричі більша від заробітку їхніх колег у старій системі в’язниць. Через вищі зарплати, тим важче підкупити людей.

Це дорого: нова система коштує близько 12 доларів на одного в’язня на день, що більш ніж удвічі дорожче, ніж у старій системі. Сантана постійно обстоював потребу витрачати більше на в’язниці, щодо яких поширена думка, що люди там повинні гнити, а не мати гарне до себе ставлення. Коли я вперше прийшов до його кабінету, він давав по телефону інтерв’ю ток-шоу на панамському радіо, ведучий якого налаштований скептично до викидання грошей на покидьків суспільства. Сантана не здається. Він наполягає:

– Це соціальна інвестиція, яка дає величезні заощадження суспільству. Якщо ви не витрачаєте ці податки на злочинців, злочинці стають більш небезпечними.

Деякі приклади того, як витрати кількох додаткових доларів можуть заощадити тисячі, сміховинно прості. У нових в’язницях Домініканської Республіки в’язні одержують безкоштовне харчування. На перший погляд, це може здатися послабленням порівняно зі старою системою, в якій харчі приносили родичі й друзі, а якщо ніхто не приходив, в’язень ходив голодний. Внутрішнє забезпечення харчуванням ліквідувало одне з найбільших джерел в’язничної контрабанди: давніше члени сім’ї тайкома проносили зброю й наркотики до в’язниці, ховаючи все у мішках з рисом або запікаючи у хлібини. Витрачання додатково кількох центів на день, щоб забезпечити кожного в’язня мискою рису і бобів – справді «м’який» захід – означає, що ускладниться їхній доступ до ножів, зброї та наркотиків. Платнику податків, може, не до вподоби платити за ланчі в’язнів, але квасоля дешевша за металошукачі.

• • •

Деяким злочинним організаціям потрібна велика кількість штатних працівників. Сальвадорські банди ідентифікують своїх членів за татуюванням, мексиканські картелі іноді замовляють сорочки та бейсболки з емблемами. Проте не всі організації наркоторгівців мають таку формалізовану структуру. У заможних країнах, зокрема з гарною поліцією, банди наркоторгівців здебільшого нечисленні й слабко організовані. Вони не вдаються до розширення, бо з більшим масштабом зростає ризик їх виявлення: кожний новий член стає ще одним потенційним витоком інформації, та й перевірка й моніторинг великої групи спільників непрактичні. Тому наркодилери в заможному світі працюють не на засадах партнерства, як «Наша родина», і не із великим штатом, як «Баріо 18», а спираються на мережу випадкових позаштатних працівників, кожен з яких мало знає про інших.

У Британії була зграя дилерів, яка мала добрий зиск, імпортуючи кокаїн з Іспанії. Доки її не розвалила поліція, вона щотижня ввозила до країни 50—60 кг кокаїну. Наркотик вона закуповувала в колумбійського посередника в Іспанії по 18 000 фунтів за кілограм і продавала у Великій Британії за 22 000 фунтів. Обсяг продажів становив понад мільйон фунтів на тиждень, або майже 60 млн на рік. Зиск становив понад 10 млн фунтів. Можна було б припустити, що менеджмент такої великої операції з річним обігом майже 100 млн доларів обійматиме чимало шахраїв. Але, згідно з інтерв’ю Гоум-офісу, бізнесом на багато мільйонів фунтів керували тільки дві людини28.

Ватаги не рекрутували багато людей до свого міні-«картелю», а використовували іншу модель людських ресурсів, наймаючи чималу команду фрілансерів для виконання різної роботи. Кур’єр зустрічав колумбійських перемитників у Лондоні, забираючи вантаж у 10 кг кокаїну, який розвозив по всій Великій Британії. Кожна транзакція давала йому близько 800 фунтів стерлінгів. Наступного дня покупці доставляли готівку збирачеві грошей у Лондоні, якому платили 250 фунтів стерлінгів на день. Іншій людині платили таку ж суму за підрахунок грошей (пересічно за день роботи він оприбутковував 220 000 фунтів). Третя особа доправляла платню двом особам: венесуелці, яка допомагала колумбійцям повернути свої гроші в Іспанію, і «тримачеві грошей», який ховав гроші, зароблені підприємством. Орударі також наймали водія за 200 фунтів на день. На круг двоє ватагів мали півдесятка людей, які виконували різні завдання, не бувши «членами» банди – і не бачивши в живі очі прибутку дилерів.

Крім фрілансерів, картелі часто співпрацюють з іншими злочинними організаціями. Мало який картель здатний проконтролювати весь ланцюжок поставок наркотиків – від виробництва до ритейлу. Наразі кілька мексиканських картелів роблять усе можливе, щоб узяти під свій контроль вирощування коки в Колумбії та роздрібну торгівлю у США. Але це виняток. Натомість більшість організацій перемитників наркотиків спеціалізується на одній ланці ланцюжка. Одна банда займається імпортом і передає продукт іншій банді, яка береться до національної дистрибуції, перш ніж інші посіпаки подбають про торгівлю на вулиці.

За такої схеми відносин між ланками бізнесу велику вагу має професійність людей. І, напрочуд, стосунки між наркоторгівцями більш щиросерді, ніж можна собі уявити. Наприклад, познайомтеся з наркоторгівцем дипломатичної вдачі Пітом, який заробляє на життя імпортом кокаїну з Південної Америки до Нідерландів. Одного дня він замовляє 20 кг кокаїну, що за гуртовими цінами в Нідерландах обійдеться в понад півмільйона євро. Кокаїн від контактної особи Піта в Бразилії прибуває безпечно. Але результати тестування кокаїну Піта не влаштовують. 12 кг продукту добрі, але решта 8 кг не відповідають вимогам, і він телефонує продавцеві, аби поскаржитися на «крейду». Ми знаємо це, бо без відома Піта його телефон прослуховувала голландська поліція (в якій працюють справжні вивідувачі, бо один ордер на прослуховування видається приблизно на кожну тисячу робочих телефонів у країні).

У цей момент, якби то