Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Розділ 7.1.

— ... хуанінь гуанлін!

При вході в ресторан Сашу привітала миловидна дівчина азіатської зовнішності. У чорному брючному костюмі, з мінімумом макіяжу, ні на секунду не припиняючи посміхатися, вона допомогла рудій відвідувачці швидко знайти потрібний столик.

Швиденько обвівши зал поглядом, у приглушеному світлі червоних ламп Олександра помітила Бориса. Він стояв біля барної стійки і, з властивою йому впевненістю, розмовляв про щось з офіціантом. Красивий, високий, і як завжди, ідеальний.

Дівчина шумно видихнула, коли їхні очі зустрілися. Гордо підняла підборіддя, щоб не видати своєї паніки, і пішла на зустріч чоловікові.

Так, вона знову побігла до нього на побачення. Знову кинула всі ескізи і зразки моделей. Знову нахабно закрила рота своїй гордості, варто було їй тільки почути в телефоні фразу "я скучив". Сухо й коротко. Але Саші цілком вистачило.

Бо й дівчина шалено скучила за Борисом. Лише кілька днів без його голосу перетворилися на нестерпні тортури, від яких міг врятувати її тільки він. Як би не ганебно було це признавати.

— Не знала, що ти шанувальник китайської кухні, — зі сміхом промовила Олександра замість привітання. Вона впевнено опустилася на стілець, який так галантно відсунув для неї чоловік. Борис, наплювавши на всі правила етикету, присів біля неї. Впритул, так щоб їхні коліна торкалися.

Дівчина видавила із себе посмішку, щоб приховати наростаюче задоволення від такої інтимної близькості. Боже, як же їй це подобалося. Подобалося відчувати його палюче тепло і такий знайомий запах, який міг із легкістю замінити Саші кисень.

— Якщо чесно, — чоловік схилився до неї ще ближче і перейшов на змовницький шепіт, від чого в тієї перехопило подих, — я тут уперше. Годину тому підписав контракт із партнером із Пекіна і вирішив, що нам варто спробувати щось новеньке.

Олександра хитро хмикнула, зрозумівши двозначність останньої фрази, і почала вивчати меню.

— Знаю, що ти ненавидиш, коли вирішують за тебе, — винувато протягнув Борис, забираючи в дівчини список страв, — але я вже все замовив. Хотів зробити тобі сюрприз.

— Навіть так? — спантеличено запитала дівчина. — Сподіваюся, що ти мене здивуєш.

Ніколи вона не дозволяла подібного. Кавалер, який приймав спробу вибрати замість неї вечерю або місце зустрічі, тут же потрапляв у вічний бан у Сашиній свідомості. Для неї це було за межею розуміння. Як можна щось вирішувати за дорослу дієздатну людину?

Але Борис... Дивно, але Саша не злилася на нього. Навпаки, їй було приємно. До біса приємно. І як у нього так майстерно виходило згладжувати кути і дивувати її?

— Чорний дімсам із лобстером, — голос офіціанта перервав роздуми дівчини. Він поставив перед нею дерев'яну тацю, накриту клошем, що на перший погляд нагадувала стару закриту скриньку.

Олександра зніяковіла. Вона не знала, що це і як його потрібно їсти.

— Ну на рахунок "три", — промовив Борис, дивлячись на зніяковіння Саші. У праву руку він узяв гладенькі палички, а лівою — підняв кришку. Дівчина тут же повторила його рухи.

— Ммм... як апетитно, — уїдливо протягнула руда бестія. Посередині глибокої тарілки сиротливо лежали три чорні... пельмені? — Зізнаюся, ти мене здивував. Навіть занадто.

— Просто спробуй, — Борис блискавично зупинив її сарказм. Він спритно підхопив паличками цю подобу смачної вечері та простягнув до губ дівчини. Та важко зітхнула і відкрила рот, дозволяючи чоловікові нагодувати її.

— Це..., — неспішно пережовуючи пельмень, Саша намагалася підібрати слова. — Це божественно!

Борис самовдоволено посміхнувся і взявся за вечерю, а дівчина не могла приховати захоплення. Ніжне м'ясо лобстера в найтоншому тісті виявилося чудовим на смак і просто тануло на язиці. З дитячим запалом вона проковтнула й інші чорні штучки. Як правильно їх назвати Олександра не знала, але це не пельмені точно.

— Саш, — Борис змусив дівчину відірватися від страви. — У тебе тут, - він жестом показав на своєму обличчі, що вона забруднилася, — мабуть чорнило каракатиці, — тихо пояснив, щоб не бентежити її.

Руда коханка спробувала серветкою непомітно витерти брудну щоку, але чоловік лише похитав головою, мовляв, ще залишилося.

— Я на хвилинку відійду. Припудрю носик, — Саша піднялася на ноги і, прикривши долонею від інших відвідувачів обличчя, попрямувала до вбиральні.

Не встигла її рука торкнутися металевої ручки, як двері туалету відчинилися, і в отворі з'явилася постать недавньої знайомої. Огидної стерви, яка кілька годин тому своїм візитом зіпсувала їй настрій в ательє.

— Що ви тут робите? — голосно обурилася Олександра, дивлячись на цю доглянуту і дуже дивну жінку. — Ви мене переслідуєте?

Але тут же обурення змінилося почуттям страху. А раптом, вона нездорова і щось страшне задумала? Стрімким поглядом дівчина глянула на руки своєї сталкерки і, не помітивши там нічого гострого, полегшено видихнула.

— А чи небагато ти на себе береш, любко? — поблажливо хмикнула жінка, не відриваючи погляду від Саші. — Чи корона тисне на мізки, повністю зупиняючи розумову діяльність?

— Вгамуйтеся, жіночко, — Олександра спеціально звернулася так, бажаючи вгамувати її запал, — інакше я покличу охорону. І будете їм пояснювати свою поведінку.

— Ти... що..., — стерво стрибнула зі сміху. — Кому ти здалася? На тебе ж без сліз не глянеш, — запинаючись від істеричного гоготу, промовила жінка.

Саша мовчки дивилася на цей спектакль і не розуміла, що з цією дамочкою коїться. Їй явно не завадить психіатр.

— Іра? — здивований голос Бориса перервав істерику жінки. — Ти що тут забула?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно