Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"

– Яка машина! – випалює, коли проходимо поруч з автівкою Дана. – Ти хоча б уявляєш, скільки вона коштує?

– Приблизно, – знизую плечима. Чесно кажучи, мені взагалі байдуже, яка її ціна. Головне те, що її власник Дан, і цим все сказано. 

BMW Яна поки не видно. Можливо, він передумав і на лекції не приїде? 

Мої бажання бажаннями залишаються, тому що на стоянці таки з'являється знайомий автомобіль BMW. Хапаю Настю за руку і тягну за собою до входу. Не хочу перетинатися з жодним із хлопців на вулиці. Особливо з Яном.

А що, коли він бовкне щось і Настя зрозуміє, що ми знайомі? Я ж не розповідала їй, що знайома з обома братами. Не знаю чому, але навіть зараз не хочу цього робити. 

Коли заходимо в аудиторію, нам відкривається ще та картина. Дан, у компанії наших одногрупниць, розповідає щось, а вони мало в рота йому не заглядають. Настя збирається йти до нього, але в останній момент встигаю схопити її за сумку. 

– Навіть не думай! – шиплю на неї. 

На щастя, подруга розуміє, що не варто туди йти, і займає своє місце поруч зі мною. Не можу дочекатися, коли продзвенить дзвінок і всі займуть свої місця. До речі, дуже цікаво, яке місце займе Дан, адже там, де він сидів учора, сидить Настя. 

Після дзвінка всі починають сідати, а Дан хапає свій рюкзак і розвертається обличчям до нас. Коли наші погляди зустрічаються, він мені підморгує. Настя здивовано на мене витріщається, а я готова відправити цього хлопця під три чорти. 

На щастя, Дан не сідає поруч зі мною. Натомість він займає місце перед нами, і тепер я маю витріщатися на його потилицю. 

Двері в аудиторію відчиняються, і я озираюсь, щоб побачити, хто там прийшов. Сподіваюсь, що це викладачка, але бачу Яна… 

Він на мить завмирає, коли розуміє, що поруч зі мною є тільки одне місце, а тоді йде до брата, і тепер я витріщаюсь на обох братів. 

– Вони реально однакові, – шепоче мені на вухо Настя. – А може, мені варто спробувати замутити з Яном? Як думаєш?

Думаю, що Настя збожеволіла… Спочатку плакала через одного брата, а на черзі другий… 

Розпочинається перша лекція, і я намагаюсь не думати про двох братів, які взагалі не збираються нічого записувати. Ян одягає навушники і слухає музику, а Дан переписується з кимось у телефоні. 

Взагалі не розумію, що вони тут роблять. Таке враження, що їх проти волі відправили сюди навчатися. А може, так і є? Хто при здоровому глузді проміняє життя в Америці на навчання тут? 

Я з першої зустрічі говорила, що Мазур несповна розуму! 

Так глибоко замислююсь про цих двох, що пропускаю момент, коли Дан розвертається до мене і хапає за руку. Різко виринаю з роздумів і витріщаюсь на його сіро-зелені очі. 

– Чого тобі? – шиплю. 

– Пообідаємо разом, Лізо? Я пригощаю, – заявляє, а я відчуваю на собі прямий погляд Насті. Вона явно шокована. 

– Хіба мало охочих пообідати з тобою? Відвали! – руку забираю, і моя ручка падає під стіл. На цей звук повертаються усі і, звісно ж, викладачка.

– Василенко! Мазур! – гиркає. – Бачу, наговоритись не можете! Ану негайно в бібліотеку! Зробите добру справу, книги мені принесете! Все одно лекцію не слухаєте! 

Ну ось! Я, взагалі-то, слухала! Мені потрібні хороші оцінки! Але через цього пихатого ідіота все знову пішло шкереберть!