Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Глава 4. Договір

Моє пробудження схоже на спробу виринути на поверхню глибокого озера. Зробивши судомний вдих, розплющую очі й бачу вже знайомі візерунчасті стіни. Сріблястий малюнок знову виблискує у ранковому сірому світлі. Та чи ранковому? Скільки я проспала? І чи не було лише сном все те хтиве і збочене божевілля, чиї образи зараз спливають у моїй пам'яті? Один такий я вже бачила, то чому б не бути й іншому?

Відчуваючи непереборну слабкість, я ледве стягую з себе ковдру та припіднімаюсь на лікті. Внутрішній бік стегон вкритий красномовними жовтими плямами. Як би мені не хотілося вірити у протилежне, але розум та сліди на тілі підказують — ні, то був не сон. 

Розуміння цього струшує моє тіло огидою, і я знесилено падаю на подушку. Хочеться плакати, але сил нема на це. Пресвітла, за що таке мені? Я потрапила в полон до справжнього чудовиська, що просто грається зі мною, наче кішка з мишеням. І найгірше навіть не те, що і як саме робив Темний Лорд… А те, що мені це сподобалось. Особливо наприкінці.

Запопадливий спогад про важке гаряче тіло та пружні поштовхи, які все глибше втискали мене у м'яку перину, відкликається у серці несподівано сильною люттю. Стиснувши зуби, я ривком сідаю на ліжку і ледве не падаю назад — паморочиться голова. Але лють надає мені сил розвернутися та спертися спиною об стіну. Прискіпливо оглядаю себе. Я повністю оголена, шкіра пахне чимось трав'яним, заплетене волосся вологе. Схоже, хтось після всього цього мене ще й викупав. Прикро, що не втопив, поки була можливість.

На задвірках свідомості прослизає вкрадлива думка, що це ще можна виправити, але я відганяю її. Є така підозра, що навіть якщо я спробую завдати собі якоїсь шкоди, дух замку цьому завадить. Але скупатися все ж слід, можливо, це допоможе мені змити з себе відчуття огиди.

Та тільки-но мої ноги торкаються підлоги, як клацають двері до коридору, і до кімнати входить Айна. Легка на згадці. Поспіхом прикрившись ковдрою, я спостерігаю, як жінка штовхає перед собою столик на коліщатках. На ньому стоять прикриті серветками тарілки, склянка з темного скла та стакан.

Дійсно, я ж все ще не снідала. Від цієї думки мені чомусь стає смішно. Апетиту нема.

Залишивши столик на коліщатках біля ліжка, Айна зачиняє двері, обертається до мене. Кинувши погляд в мій бік, мовчки підходить до столу поряд із дзеркалом і бере пляшку ще й звідти.

— Як почуваєшся? — нарешті озивається вона, наливаючи в стакан якусь блідо-блакитну прозору рідину.

— Погано, — чесно зізнаюсь я.

— Наскільки погано? — продовжує допитуватись Айна. 

Тепер вона бере склянку, що привезла на столику разом з їжею, і додає з неї кілька крапель чогось чорного. В місцях, де вони потрапляють до стакану, блакитна рідина забарвлюється у насичений фіолетовий колір.

— Слабкість, паморочиться голова.

Жінка мовчки киває, та довгою сріблястою ложечкою перемішує рідину в стакані. Цокотіння металу об скло луною відбивається в моїй голові. Починають боліти скроні.

— Ось, випий, — вона подає мені стакан.

— Що це?

— Назва напою тобі нічого не скаже, але він допоможе швидше відновитися. 

Судячи з тону, відмова не передбачена. Та й у мене немає сил чинити опір. Тремтячими руками я тягнуся за стаканом, але мало не впускаю його — занадто важкий. Айна легко підхоплює напій, навіть не розплескавши, та підносить стакан до мого рота.

На смак навіть приємно. Схоже на ягідний узвар, якщо не зважати на доволі дивний колір.

По тілу розтікається приємне тепло, лише в низу живота починає колоти, наче хтось встромив довгу голку. Але болісне відчуття зникає за кілька секунд, залишаючи по собі відчутну пульсацію, наче в моєму лоні раптом забилося друге серце. Краєм погляду я помічаю, що Айна уважно спострігає за мною.

— Тобі слід це пити кожного разу після… — вона запинається, — зустрічі з Темним Лордом.

— Тобто, мені кожного разу буде настільки зле?

— Не знаю.

З цими словами жінка хитає головою, але якимось чуттям я розумію — вона бреше. Отже, таки буде. Тільки — навіщо тоді брехати? З огляду на долю моїх попередниць, нічого хорошого на мене не чекає.

— А взагалі — чому мені так погано? Так же не має бути після… — я мляво поводжу рукою, не надто бажаючи називати те, що сталося, близькістю чи чимось іншим, що асоціюється з коханням.

— Тому що ти відчула на собі те, через що загинули інші наложниці, — з тихим зітханням відповідає Айна, стягує з тарілок серветки, відкладає їх вбік, а потім сідає на край ліжка. І додає: — Якщо вже стало легше — поїж, тобі потрібні сили.

Мені дійсно легше. Слабкість не зникла, але з'явився голод. Тож, двічі мене запрошувати не доводиться — надто все апетитно виглядає.

— А поки ти їси, я трохи розповім про Темного Лорда і Договір.

Повільно жуючи, я повертаю голову в бік Айни. Кілька секунд вона мне поділ своєї закритої сукні — сьогодні її вбрання темно-фіолетове — а потім піднімає на мене очі. І дивиться при цьому якось... сумно.

— Ти взагалі нічого не знаєш про Договір?

Я заперечно хитаю головою. В жодній з прочитаних книжок я не зустрічала навіть згадки про це. 

— Це угода, яку Темний Лорд та Верховний Жрець Пресвітлої уклали майже тисячу років тому. Вісімсот дев'яносто шість, якщо точно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно