Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цього ранку понеділка я прийшла разом з усіма, і ніяких самотніх посиденьок на вікні не було. Я широко всім усміхалася і чекала коли прийде Ів, бо вже встигла скучити за ним.
- Ти сьогодні вся світишся. Хороші вихідні? - спитала Марі.
- Так, у мене виникли певні стосунки, - завуальовано відповіла я, побоюючись, що випадково розпущу чутки про нас із Морелем.
- Стривай, - втрутився Поль. - Я вже дав твій номер Дені, і він запланував побачення.
- Чого це ти дав йому мій номер? - обурилася я.
– Тому, що ми обговорювали це. Я не можу так вчинити з другом. Сходи, будь ласка, з ним на побачення і продовжуй свої стосунки скільки завгодно.
- Звучить абсурдно.
- Просто піди з ним, і відкинь у цей же день. Мені він не повірить, що ти просто передумала. Дені трохи збожеволів через тебе.
- Не лякай мене. Гаразд, я подумаю, - зітхнула я, приречено зустрічаючи нові проблеми, і відразу стрепенулась. До кав'ярні увійшов Ів. Він сяяв і посміхався так само, як і я, що наводило на нас підозри.
- Доброго ранку, мсьє Морель! - привіталася Марі, і я придивилася до її обличчя, намагаючись побачити в ньому усвідомлення того, що двоє найпохмуріших співробітників кафе, сьогодні просто світяться від щастя. Але усвідомлення не було.
- Доброго ранку, дівчата, Поль, - відповів Ів, і почав шукати ключ від кабінету в своїх кишенях. Я мимоволі дивилася на його міцні руки, задумливе обличчя, темні очі, і всередині потеплішало від думки, що я була з ним близькою, як ніхто інший. Всі дивляться на нас і навіть не підозрюють, що ми робили один з одним наодинці. Марі та Поль відволіклися на свої справи. - Мадемуазель Бушар, про що замислилися? Дуже довго дивитеся в одну точку, - голос Мореля витягнув мене з трансу. Я розгублено посміхнулася.
- Так, згадала дещо, - мрійливим голосом відповіла я, спостерігаючи за спробами Іва придушити посмішку і грайливий погляд.
- Добре провели вихідні, Луїзо? - вкрадливо спитав він, і я, на свій подив, ані краплі не зніяковіла.
– Так. Ці дні були просто чарівними, – солодко потяглася я. Морель загадково посміхнувся, і вирушив до кабінету, озирнувшись на мене перед поворотом у коридор.
Це щось значило? Він запросив мене до себе? Почекавши кілька хвилин, і переконавшись у тому, що на мене ніхто не дивиться, я вислизнула за Івом. Щойно я зачинила за собою двері його кабінету, ми накинулися один на одного з поцілунками. Як добре, що я вміла розуміти натяки.
Протягом дня ми з Морелем домовилися провести наступні вихідні разом, але вже цього вечора я знову опинилася у нього вдома.
Ми лежали на ліжку, загорнувшись у простирадла, і я розповідала Морелю про свою родину.
– Я живу з бабусею та дідусем. Вони батьки моєї матері.
- Стривай, твоя мати та сама Ірен Бушар? - захоплено спитав Ів, і мене пересмикнуло від образи на те, що вона подобається навіть йому. Я грізно зиркнула на Мореля, як на зрадника, і його захоплення різко зникло.
- Ні, вона не та сама, - я вилізла з його обіймів, і сіла спиною до нього. - Вона просто моя мати. Жінка, яка віддала перевагу пригодам і славі, а про свою доньку забула. Дуже шкода, що люди захоплюються лише талантом знаменитостей, не цікавлячись людськими якостями.
– На те вони й відомі люди. Вони дають нам на огляд свій талант, свою працю, а хто з них чим займається вдома, нікого не цікавить і не має цікавити. Те, яка вона мати, ніяк не впливає на те, яка вона легендарна альпіністка та мандрівниця. Ти ж доросла дівчинка, мусиш розуміти – люди продовжать нею захоплюватися, незалежно від ваших стосунків.
- А мені що робити? - схлипнула я, не зумівши стримати сльози, і Морель швидко підсів до мене.
- Ти плачеш? Лулу-Лулу, моя нещасна дівчинка, - він міцно обійняв мене, цілуючи в маківку. - Не може так бути, щоб вона не любила тебе. Можливо, вона відчуває провину перед тобою, і чекає, коли ти зв'яжешся з нею. Коли ви бачилися востаннє?
- Шість років тому вона приїхала на день народження бабусі, і поїхала того ж дня. Вона розповідала про свої пригоди, але про мене так нічого й не спитала. Навіть не обійняла мене. Вона поводилася так, ніби відвідувала сімейство своїх шанувальників, абсолютно чужих і непотрібних. Останні три роки вона навіть не вітає мене з днем народження.
- А що з батьком?
- А батько... Я його зовсім не знаю, вони з мамою не були разом з самого початку. Він ніколи не телефонував мені, і ми бачилися кілька разів за все життя. Він актор.
- Та ти дочка селебріті! І у яких картинах він знімався?
- Я думаю, що ці фільми не мають назв, - сором'язливо зам'ялася я, сумніваючись, чи можна ділитися взагалі подібною інформацією.
– Це короткометражки якісь? - Ів справді не здогадався, чи просто дражнив мене?
- Можно і так сказати. Це фільми для дорослих, - видавила я, і Морель завмер від подиву. Він послабив обійми, і глянув на мене.
- Ти зараз не жартуєш? - спитав він, і я знову заплакала уткнувшись у його груди. Ів обійняв мене ще міцніше.
- Я не розумію, як вони взагалі зустрілися і навіщо я народилася. Я не хочу ні до кого прив'язуватися, я не хочу, щоб мене знову кинули... Я боюся, що одного разу я прийду додому, а дідусь із бабусею скажуть, що втомилися мене терпіти і виженуть. У мене в голові такий бардак... Я нічого не розумію... Я знаю, що тягати таці не моя доля, але чого хочу не знаю. В мене немає улюбленої музики, фільмів, цитат, картин, кольору, страви, місця на землі... Чи хочу я заміж? Дітей? Я намагаюся розібратися, але в результаті роблю безліч помилок, - віддихавшись видала я. Що за підліткову нісенітницю я щойно на нього вилила? Дурна... Але незважаючи на невдоволення собою, я помітила, що як ніколи виразно описала ситуацію.
- Лулу, є речі, з якими не обов'язково ретельно та вперто розбиратися. Одного разу ти зрозумієш, що тобі потрібно і не зможеш без цього жити. Тебе не покинуть родичі, бо вони вже тебе не покинули. Якщо хочеш зрозуміти себе, то просто дивись, слухай, їж, читай, та аналізуй, які почуття це все у тебе викликає. Хочеш, ми якось приготуємо щось разом і влаштуємо дегустацію? Ходитимемо на концерти? У кіно? - Ів говорив в'язко та спокійно, і це здорово заспокоїло мене. Але я не розуміла - він що, справді згоден возитися зі мною або це все порожні обіцянки, щоб я не впадала у відчай? Не стала уточнювати, а лише кивала на усі його пропозиції.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На мені та в мені, Анастасія Бойд», після закриття браузера.