Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

— Ходімо, — Марта намагалась перекричати музику.

— Ти знаєш… я так..т-так кохаю й-його, — затуманеними очима дивилась на дівчину старша сестра, — ст-тільки років вже кохаю, а в-він…

— Рито, пішли, я відвезу тебе додому, — Марта спробувала підвести сестру, але це було майже нереально.

— Я б все для н-нього зробила, все. А він, — вона розвела руками, — букет для когось іншого. Ну і н-нехай. Він щ-щ-щ…ще пошкодує.

На Риту було боляче глянути і ні на які вмовляння вона не погоджувалася. Таксист вже поїхав, бо не хотів так довго чекати, тому що це невідомо коли б припинилося і Марта стояла на вулиці, обіймаючи себе від холоду. Тоді вона вирішила, що вихід, це єдиний дзвінок тому, хто точно міг би допомогти.

— Хто ж довів її до такого стану? — Назар стояв поряд з Ритою, яка вже майже дрімала на тому диванчику.

— Не питай, — Марта втомлено прикрила очі, — є тільки одна людина, що може змусити сестру так напитися. 

— Колишній? — скептично спитав Назар.

— Ага, — коротко відповіла дівчина, — давай вже нарешті відвеземо її додому.

Вони обоє якось таки підняли Риту на ноги і довели до автомобіля. В дорозі дівчина моментально заснула. І весь шлях в автівці була абсолютна тиша, яку ніхто не порушував, навіть радіо не було ввімкнено. Назар думав, що ніяк не може здихатися Марти, а Марта думала, як завтра їй доведеться усе розказувати і пояснювати сестрі.  Коли підʼїхали до будинку батьків, Риті стало вже трохи краще, але вона все одно не дуже розуміла, що і де. Але хоча б змогла самостійно йти.

— Ти не йдеш? — спитав Назар.

— Ні, — коротко сказала Марта, — не піду.

— Ніби це мої проблеми, — чоловік похитав головою, але таки погодився відвести Риту до квартири.

Марта продовжила сидіти в авто і непорушно дивилась в одну точку. Її мучила її ж безпорадність. Що вона не змогла сама допомогти сестрі, а довелося дзвонити до колишнього фіктивного чоловіка, якого вона мріяла більше ніколи не бачити. І ще вона хвилювалась, що Рита була у такому стані через неї. І через того клятого Дмитра.

— Все, твоя сестра вдома і в безпеці, — Назар повернувся та сів в авто.

— Дякую, що допоміг мені, — не дивлячись на нього сказала Марта.

— А я не тобі допомагав, а твоїй сестрі, — холодно сказав чоловік, — якби це ти пʼяна сиділа в якомусь кутку, я б навіть не поворухнувся.

— Мило, — дівчина засміялася, — хоча іншого я і не чекала.

— Але раз я вже тут, то куди тебе відвезти додому?

— Не треба, — Марта косо глянула на свого колишнього чоловіка, — не хочу витрачати твій дорогоцінний час.

— Але вже пізно і там…

— Хіба не ти секунду тому сказав, що і не поворухнувся б, щоб допомогти мені? А зараз послуг не потрібно. Бувай, — випалила Марта і швидко вийшла з авто. Деякий час Назар спостерігав за нею з автівки і за дурістю, яку вона чинить. Але дівчина так і продовжувала стояти, ще й відвернулась до нього спиною. Тому більше довго не думаючи, чоловік поїхав додому, залишивши дівчину саму. Першу хвилину Марта була дуже горда собою, але вже потім зрозуміла, що було дійсно надто пізно для громадського транспорту, у неї не залишилось грошей на таксі, а на вулиці ставало все холодніше та збирався падати дощ. Воня глянула на вікна квартири своїх батьків і їй стало дуже сумно, що вона не може з величезною радістю прибігти туди і залишитись наніч. Дівчині було дуже боляче через те, що мама настільки зіпсувала їхні відносини, що тепер рідний дім став їй небажаний.

— Ти як? — Марта вирішила зателефонувати сестрі, щоб дізнатися про її стан.

— Нормально, — важким голосом сказала Рита, — голова гуде, але вже краще.

— Хіба могло бути інакше. Ти стільки випила. Геть здуріла.

— Ти де зараз?

— Біля нашого будинку. 

— Що ти там робиш о такій годині!? Ходи сюди, переночуєш у моїй кімнаті.

— Ні, не хочу. Ще зустрінуся з мамою.

— Ну тоді я вийду до тебе. Трохи провітрюся.

— Чекаю, — Марта сховала телефон в кишеню, але раптом він знову почав вібрувати. На екрані висвітився невідомий номер. Дівчина спочатку дуже вагалась, але таки відповіла.

— Думав ти не візьмеш слухавку, — Дмитро заговорив раніше, ніж вона встигла зорієнтуватися.

— Звідки у тебе мій номер!? — від неочікуваності просичала Марта.

— Я хочу поговорити.

— А я не хочу тебе навіть бачити здалеку! Коли ти нарешті відчепишся!?

— Ти де?

— І не подумаю тобі відповідати.

— Не кажи, — відповів Дмитро і скинув дзвінок. І через декілька секунд Марту осліпили яскраві фари автівки.

— О ні! — голосно сказала Марта, — це вже край, все! — вона швидко відкрила клавіатуру свого телефону і набрала комбінацію 102. Дмитро повільно вийшов з авто, підійшов до дівчини і спокійно забрав у неї телефон, у якому диспетчер намагався отримати відповіді на свої запитання, і вимкнув його.

— Так буде краще.

— Ти уявляєш, що зробив? Це був дзвінок до поліції, який обірвався. Вони це так не залишать.

— Скажемо, що ми помилилися номером.

— Не дратуй мене! — Марта вже ледь не кричала, бо злість переповнювала її, — чого тобі від мене треба!?

— Я хотів просто з тобою поговорити, але твоя божевільна сестра усе зіпсувала. Довелося шукати тебе іншими способами.

— Що ти собі дозволяєш? Я вже втомилась пояснювати, що я не хочу з тобою спілкуватися, — благальним тоном сказала дівчина, ніби сподівалась, що це допоможе.

— Будь ласка, не нервуй, — Дмитро підійшов до Марти ближче і вона відчула запах його парфуму. І знову чомусь розхвилювалась, як тоді в барі, що він так близько біля неї.