Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

— Михасику, не бійся. — заспокоювала його Соня. — От побачиш, тобі сподобається плавати. Це не страшно. Ходімо спробуєш.

— Ага, зараз, через хвилинку, — відповів малий, проте ні на крок з місця не здвинувся.

Ситуацію врятував Максим. Він підійшов і сказав:

— Михасю, ти боїшся води? Я теж! Боятися — нормально. Це не соромно. Але свої страхи треба переборювати, а то можна пропустити багато чого цікавого в житті. Давай разом, щоб не так страшно було? — запропонував Макс і протягнув руку хлопчику.

Михась спочатку трохи сумнівався, проте через кілька секундних роздумів все ж несміло вклав свою ручку у велику долоню Максима. Отак втрьох, тримаючись за руки, вони й зайшли у воду.

Вже через 15 хвилин Михась на повну бризкався водою на всіх та все, а його веселий регіт було чути, мабуть, навіть на тому березі озера. А потім Макс вчив його плавати, а коли вони вибралися на берег, то дівчат прогнали засмагати, а самі пішли будувати замок із піску.

Лежачи на сусідньому від Соні лежаку, Лара не втрималася від коментарів:

— Бачиш, як бавиться з Михасиком? Я ж казала, що хлопець намагається тобі вгодити. Не будь дурепою, піди йому на зустріч.

— Ларко, знову ти за своє?!

— А я тобі точно кажу! Багато ти бачила чоловіків, що бавляться з чужими дітьми просто так? Я тобі скажу скільки — нуль! Зіроу! Вони й зі своїми не завжди хочуть проводити час. А от для того, щоб сподобатися їхній мамі — цілком можливо.

Соня аж розсердилася.

— Я щось не розумію, ти зараз намагаєшся мені сказати, що Максим не щирий і грається з Михасем тільки, щоб отримати мою прихильність? 

— Нууу…не те щоб не щирий…Щирий, я думаю. Знаєш, є така народна мудрість, що чоловік гарно ставиться до дітей, якщо любить їх маму. Приймає їх, поводиться як з рідними, щиро переживає. От я думаю це щось з цієї опери...

— Я однаково не розумію, з чого ти взяла, що я Максиму небайдужа?

— Бо не перший день на світі живу й очі маю, —  відрубала Лара. — Це ти тут очевидного не бачиш.

Соня промовчала і задумалася, перевела погляд на хлопців і зустрілася поглядом з Максом. Той грайливо їй підморгнув. Дійсно залицяється? А може то Лара надумала, а Соня вже й повірила…Але ж дивиться на неї….Часто…Пронизливо…На губах зупиняє погляд…Ось знову….О, Боже, і як тут зрозуміти?

Соня вирішила трохи освіжитися у воді, щоб позбавитись нав'язливих думок, а потім приєдналася до хлопців.

— Що цікавого будуєте?

— Фортецю, — захоплено вигукнув Михась.

— Ого, і хто ж там житиме?

— Прекрасна принцеса….з синочком, — не розгубився хлопчик.

Соня розсміялася.

— Чудово! Майже класика жанру! Тільки дракон сам, Слава Богу, полетів.

— І що, тепер принцесі не потрібний прекрасний принц? — включився в гру Макс.

— Виходить що так. Принцеса сама тепер кому хочеш по голові настріляє.

— Ні! Потрібен!! — заголосив Михасик. — Принц Максиміліан! Щоб захищати та оберігати принцесу з синочком! Ми з Максом саме так гралися! Не псуй нам гру, мамо! — кумедно насупив брови малюк.

— Ну раз Максиміліа-ан, — протягнула Соня, — то це інша справа.

Дівчина перевела погляд на Максима. А той хитрюга навіть не думав відводити погляду. Навпаки, пильно дивився їй в очі, ніби кажучи: “Ти розумієш, до чого ці натяки?”. Шалений.

Може Ларка все ж права? Але ж він такий молодий! У нього ще все попереду. Навіть, якщо йому і правда трохи сподобалася Соня, то вона має бути розумнішою. Якось не чесно йому нав'язуватися. вона зі своїм мішком проблем точно йому не потрібна. Та і їй варто було б заглядатися краще на чоловіків свого віку. На Дениса, наприклад. Тим паче у неї є дитина, вона просто зобов'язана тверезо оцінювати ситуацію.

Розумом Соня все розуміла, але саме оця бешкетна усмішка та хитрий погляд Максима змушували її серце битися в рази швидше. І з цим вона нічого не могла зробити.