Читати книгу - "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"

- Чия це запальничка?

Я тільки-но підвівся і хотів уже йти, як мені в очі кинулося це. Якось я знайшов таку ж у кишені Сари. Тоді вона щиро клялася, що не палить і ось тоді-то їй довелося зізнатися, що це запальничка її так званого хлопця, про яких їй у принципі ще рано взагалі думати. Я навіть здогадуюсь якого.

Піднімаю запитальний погляд на бармена, що протирає стіл білим рушником.

- Та був тут один, неформал начебто, - з нудьгою позіхає той. - Запальничка дорога, ось я й вирішив, що він повернеться за нею.

На цьому його поштиві пояснення закінчуються і бармен переключає увагу на клієнтів. Я відчуваю, як грубі баси музики все більше проникають у мене, дратуючи.

Занадто багато екшну за один вечір. Із цим клубом явно щось не так. І хоча я знаю, що дівчата вже зачекалися, але мабуть мені доведеться самому зробити розслідування. Охоронець біля входу, ось із нього треба було й починати. Він точно вже бачив Елайну і щось мені про неї скаже. Таку як вона важко не запам'ятати.

На півдорозі назад запитую себе, на який біс мені це потрібно? Відчуваю себе хлопчаком на побігеньках, якому всі довкола морочать голову. Але хто його знає, якщо все справді так, як говорила Белла, то мало що може з нею зробити цей чоловік?..

У жодній компанії її не видно. Вона ніби провалилася крізь землю. Нуль. Я рухаюся по рядах, розглядаючи сповнений хибними веселощами натовп. Музика глухне, на коротку мить створюючи відчуття повної глухоти. Віп-кімнати, будь вони неладні. Я проходжу повз виламані двері одної з них, звертаючи на них увагу. Підходжу до наступної, прислухаючись виразніше до звуків. Притуляюсь долонею до дверей, трохи нахиляю голову. Секунда. Друга. Мах назад і різкий стусан з ноги у двері. Ті злітають з петель і на мене звертаються здивовані очі чоловіка з широкою, перекошеною люттю щелепою, що завис над нещасною Елайною, яка сидить на підлозі, немов беззахисне кошеня притискаючись спиною до стінки. Її туфлі валяються у різних кінцях кімнати, а сама вона закривається руками від удару, який він збирався їй завдати. З повислою рукою в повітрі і з неадекватним виглядом, чоловік застигає кам'яною статуєю. Саме таку картину я застав.

- У тебе три секунди, щоб пояснити мені, якого біса ти з нею зробив, перед тим, як я розіб'ю тобі пику.

Той дивиться на мене приголомшено, витріщивши очі. Мабуть, секунди зо три. Але тут його погляд змінюється. Він захлинається такою несамовитою злістю і люттю, що це навіть у мене викликає подив. Ще не бачив, щоб на мене дивилися з такою ненавистю.

- Ах ти ж погань!..

Цей божевільний налітає на мене. Я перехоплюю кулак, що летить у мене, заламую йому руку і нагинаю. Б'ю коліном під дих і покидьок давиться повітрям. Я стискаю сильніше, чуючи хрускіт, і трохи нахиляюся, промовляючи низько загрожуючим тоном:

- Пішов звідси нахрен, доки я тебе не розчавив, як комаху.

Різко випрямляю і штовхаю його в коридор так, що він прикладається чолом об протилежну стінку. Тут помічаю офіціантку, що лавірує між віп-зонами.

- Якого біса тут діється? - гаркаю я, гніваючись. - Ви взагалі дивитеся, кого пропускаєте до клубу чи як?

Бачу, що навів тут хаос. Чорт забирай, вони тут усі осліпли чи що? Хоча це вже не моя турбота. З ним розберуться.

Я повертаю голову і дивлюся на перелякану Елайну. На її щоці грубі садна, а з одного куточка губ потекла до підборіддя свіжа цівка крові. Волосся в такому стані, ніби її тягали за нього тут щонайменше дві години. Вона глибоко та злякано дихає.

Я підходжу до неї та нахиляюся. Подаю їй руку.

Елайна, здається, в шоці. Дивиться на мою долоню, наче на щось надприродне. Зковтує боязко. Потім несміливо вкладає долоню в мою. Я різко стискаю у своїй і піднімаю її у повітря, легко піднявши над підлогою.

Елайна ойкає від несподіванки. Чіпляється за мої плечі, ніби боїться, що я впущу її. Піднімаю дорогою її туфлі, спочатку за однією, потім другу.

- Пішли в машину, - говорю низько, відчуваючи, як її руки замикаються навколо моєї шиї.

- Почекай, - сипить вона сівшим голосом і я зупиняюся, дивлячись їй у вічі. - Сумка.

Елайна дивиться на мене, немовби не може відірватися. Я також дивлюся.

До мене здається навіть доходить не одразу, чого вона хоче. Елайна вказує місце, коли я починаю шукати очима по кімнаті, і простягає руку сама, підхоплюючи з ліжка свою сумочку.

Під мовчазні питання персоналу я виношу її з кімнати. Охоронець біля входу, здається, взагалі щелепу губить, але ні слова не відважує в мій бік. Белла завбачливо відсувається на інший край сидіння, коли я наближаюся до машини.

Відкриваю дверцята і опускаю Елайну на сидіння.

- Дівчатка, ніяких питань, - відразу ж строго відрізаю, передбачаючи їх цікавість.

Дівчата шоковано мовчать. Я нахиляюсь, ставлю туфлі Елайни поряд і зупиняюся, заглядаючи їй у вічі. Різко моргаю, випростуюсь і ляскаю дверцятами. Обходжу автомобіль і сідаю за кермо.