Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

В її уяві ця група завжди асоціювалася з Френковою смертю, а пізні відлучки Рета останніми тижнями ще й більшою мірою приводили їй на пам’ять пору, що передувала тому наїздові ку-клукс-клану, в якому загинув Френк. Скарлет з жахом згадувала Ретові слова про те, що заради респектабельності він пристане і до цього клятого клану, хоча молить Бога, щоб не наклав на нього аж такої тяжкої покути. А що, коли Рет, як і Френк...

Одного вечора, коли його не було довше, ніж звичайно, вона вже не змогла стримувати напруження. Почувши нарешті звук Ретового ключа в дверях, вона накинула шаль, вийшла на освітлену газом площадинку над холом і перестріла Рета на верхніх сходинках. На його обличчі, задумливому й відстороненому ту ж мить з’явився подив.

— Рете, мені треба знати! Мені треба знати, чи ти... чи це не через клан... ти так пізно приходиш додому. Чи ти не належиш до..?

У яскравому світлі газової лампи Рет уважно глянув на неї, а тоді всміхнувся.

— Ти відстала від часу,— мовив він.— Ку-клукс-клану в Атланті вже немає. Можливо, і в усій Джорджії теж. Це ти просто наслухалася від своїх приятелів-пристібаїв та саквояжників усяких страхіть про куклукскланівців.

— Клану вже нема? А ти не приховуєш правди, щоб мене заспокоїти?

— Люба моя, коли ж це я заспокоював тебе? Клан уже взагалі не існує. Ми дійшли висновку, що від нього було шкоди більше, ніж пуття, бо він лише дратував янкі й давав привід для наклепів його ексцеленції губернатора Буллека. Губернатор знає, що він утримається при владі тільки доти, доки зможе переконувати федеральний уряд і газети янкі в тому, що Джорджія на грані заколоту і що за кожним кущем криється куклукскланівець. Щоб утримати владу, він розпачливо вигадує брехні про неіснуючу жорстокість ку-клукс-клану, як, мовляв, лояльних республіканців підвішують за пальці, а чесних негрів лінчують, звинувативши у гвалтуванні. Однак він стріляє по неіснуючих цілях, і це йому добре відомо. Дякую тобі за турботу про мене але ку-клукс-клан припинив діяльність невдовзі по тому, як я з пристібая перекинувся на покірного демократа.

Більшість того, що він сказав Скарлет про губернатора Буллеха, пролетіла у неї повз вуха, бо всю її сповнило почуття полегкості, коли вона почула, що клан більше не існує. Рета не вб’ють, як убили Френка, і вона не втратить своєї крамниці та його грошей. Але одне його слівце зачепилось їй за пам’ять. Він сказав «ми», пов’язуючи себе, звісна річ, з тими, кого називав раніше «старою гвардією».

— Рете,— спитала вона раптом,— а чи це не без твоєї допомоги розпався клан?

Він подивився на неї хвильку, і очі його заіскрилися.

— Не без моєї, моя любове. Ешлі Вілкс і я — ось хто завинив у цьому.

— Ешлі... і ти?

— Атож, як не банально, але це правда — в політиці з ким тільки не злигаєшся! Ні Ешлі, ні мені не усміхалося лигатись один з одним, однак... Ешлі взагалі був проти ку-клукс-клану, бо він заперечує насильство будь-якого роду. А я ніколи в клан не вірив, вважаючи, що це цілковита дурість і зовсім не той спосіб, у який можна досягти наших цілей. Зберігати ку-клукс-клан — це певна гарантія того, що янкі сидітимуть у нас на шиї до судного дня. Отож ми вдвох, Ешлі і я, переконали гарячі голови, що, пильно приглядаючись до всього, дожидаючи свого часу й працюючи, ми доможемося більшого, аніж сновигаючи в нічних сорочках і спалюючи хрести.

— Ти хочеш сказати — вони послухалися твоєї поради, незважаючи на те, що ти...

— Що я був спекулянт? Пристібай? Спільник янкі? Але ти, місіс Батлер, забуваєш, що я нині добропорядний демократ, відданий до останньої краплі крові справі визволення нашого дорогого штату від загарбників! Моя порада була слушна, тож до неї і прислухались. Мої поради з інших політичних питань так само слушні. Ми ж маємо тепер демократичну більшість у законодавчих зборах, чи не так? А невдовзі, моя любове, кілька наших добрих приятелів-республіканців опиняться за гратами. Надто вже вони захланні останнім часом, надто вже відкрито гребуть.

— То ти докладеш рук, щоб їх посадили? Але ж вони твої приятелі! Вони ж і тебе взяли до компанії, коли випускали оті залізничні акції, і ти на цьому не одну тисячу заробив!

Рет нараз усміхнувся своїм давнім глузливим осміхом.

— О, я не маю на них серця за це. Однак тепер я на іншому боці, і якщо мені випаде нагода запроторити їх туди, де їм і місце, я нею скористаюся. А наскільки виграє від цього моя репутація! Мені досить добре відомі закулісні тонкощі деяких справ, і це матиме неабияке значення, коли законодавчі збори заглибляться в них... до чого з усією імовірністю і йдеться. Вони й губернатором поцікавляться, і якщо зможуть, то і його посадять. Ти краще перекажи своїм добрим приятелям Гелертам та Гандонам — нехай будуть напоготові чкурнути з міста, бо коли губернатор загримить до в’язниці, їм теж цього не минути.

Але Скарлет занадто довгий час бачила, як республіканці, підтримувані армією янкі, правлять Джорджією, тож і не могла взяти на віру мимохідь кинуті Ретові слова. Та й губернатор міцно тримався у кріслі — законодавчим зборам важко буде його навіть скинути, а не те що до в’язниці посадити.

— Це вже ти перегнув,— зауважила вона.

— А коли й не загребуть його, то принаймні не переоберуть. Наступного разу ми для різноманітності матимемо губернатором демократа.

— І ти й до цього, мабуть, матимеш причетність? — запитала вона з іронією.

— Матиму, моя крихітко. Я вже й зараз коло цього заходжуюсь. Оце ж тому так пізно й вертаюся вечорами. Щоб організувати ці вибори, я працюю тяжче, ніж коли орудував лопатою на золотій копальні. І я... хоч як це й прикро буде тобі почути, місіс Батлер, я вклав чималу суму на організацію виборів. Пам’ятаєш, як ти казала мені кілька років тому у Френковій крамниці, що нечесно з мого боку тримати при собі гроші Конфедерації? Так от нарешті я визнав, що ти мала рацію, і гроші Конфедерації пішли на те, щоб повернути конфедератів до влади.

— Ти кидаєш гроші в пацючу нору!

— Що?! Ти називаєш демократичну партію пацючою норою? —