Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

Так, свідок Русов Є. К. показав, що, проживаючи зі Стусом В. С. в одному гуртожитку в сел. Матросова Магаданської області, не раз чув від нього висловлювання наклепницького характеру відносно соціалістичної дійсності. Він ототожнював радянський державний і суспільний лад з режимом царської Росії, виправдовував злочинну діяльність бендерівців, називаючи їх учасниками «національно-визвольної боротьби».

Свідок Баннікова А. М. показала, що Стус В. С. під час зустрічі з нею вороже висловлювався про наш державний та суспільний лад, демократичні основи нашої країни, говорив, що в Радянському Союзі чиняться беззаконня, вихваляв спосіб життя в капіталістичних країнах. В розмові він висловлювався, що незважаючи на міру покарання, він залишився на попередніх, тобто ворожих позиціях.

Свідок Сірик М. І. показав, що Стус В. С., перебуваючи в виправно-трудовій колонії в Мордовській АРСР, закликав інших засуджених до порушення дисципліни та правил розпорядку, закликав його та інших проводити активну ворожу діяльність проти радянської влади. Свідок Радевич Є. В. показав, що Стус В. С. в розмовах з ним твердив, що Україна ніби є «колонією Москви», що вона не є суверенною республікою, закликав його до ворожої діяльності, говорив, що треба вести національно-визвольну боротьбу за звільнення України.

Свідок Жеренков М. М. показав суду, що в червні 1979 року в сел. Омчак Магаданської області йому доводилося спілкуватися зі Стусом В. С., перебуваючи разом з ним в лікарні. Неодноразово в розмовах з ним Стус зводив наклепи на марксистсько-ленінське вчення та на радянський державний і суспільний лад, твердив, що в нашій країні ніби обмежуються права громадян, відсутня свобода.

Свідки: Шаріпов, Шаврій, Голубенко, Ковальова дали аналогічні показання.

Із протоколів допитів свідків на попередньому слідстві Войтовича, Грибанова, Мастракова, Нікіфоренко, — вбачається, що в присутності цих осіб Стус В. С. також висловлював наклепницькі вигадки на радянський й державний і суспільний лад, паплюжив нашу дійсність, з націоналістичних позицій заявляв, що «Україна повинна бути тільки для українців».

Про спрямованість злочинної діяльності Стуса В. С. на підрив і ослаблення Радянської влади та про його антирадянські націоналістичні переконання свідчать: характер діянь підсудного, ворожий зміст виготовлених ним і розповсюджених документів, що досліджувались в судовому засіданні, як серед свого оточення, так і за кордоном на Заході, систематичне поширення ним в усній формі наклепницьких вигадок на радянський державний і суспільний лад, а також ті обставини, що такою діяльністю він займався тривалий час протягом 1974–1980 років і не припинив її, незважаючи на неодноразові попередження офіційними органами про недопустимість таких ворожих дій.

Так, він встановив і підтримував шляхом особистих контактів і листування злочинні зв’язки з судимими за антирадянську діяльність Бадзьом, Горбалем, Лук’яненком, Овсієнком та іншими особами, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл, зокрема з Горбач та Бремер, що мешкають в ФРН, виготовляв та розповсюджував ряд антирадянських та наклепницьких документів, які були поширені на території нашої країни і за кордоном на Заході, свідомо надав тим самим можливість буржуазно-націоналістичним центрам використовувати їх в провокаційних акціях проти Радянського Союзу, дезінформуванні світової громадськості щодо радянської дійсності для приниження міжнародного авторитету нашої держави та в інших ворожих кампаніях.

Про антирадянські націоналістичні переконання Стуса свідчать також його твердження, викладені у документах про те, що він залишається на попередніх позиціях і надалі буде проводити ворожу діяльність.

Зокрема, в своєму листі від 9 листопада 1977 року до Лук’яненка він пише: «Коли мені випаде йти на другий тур, то я говоритиму тільки в останньому слові … ні на які компроміси не піду, ні на яке визнання вини й самокаяття».

Про це також твердиться у виготовленому ним програмному документі «Пам’ятка українського борця за волю (за справедливість)».

Крім того, в розмовах з мешканцями сел. Матросова Магаданської області Банніковою, Войтовичем та іншими Стус, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, заявляв, що він залишається на своїх попередніх ворожих позиціях.

Таким чином, Стус В. С. займався діями по виготовленню, зберіганню та розповсюдженню з метою підриву та ослаблення Радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад, займався поширенням в усній формі з тією ж метою наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад. Злочинні дії його правильно кваліфіковані за ст. 62 ч. II КК УРСР як особи, що раніше була судима за особливо небезпечний державний злочин.

Кваліфікуючи злочинні дії Стуса В. С. за ст. 70 ч. 2 КК РРФСР, органи попереднього слідства посилались на те, що ним злочин було скоєно також на території РРФСР.

З матеріалів справи вбачається, що свою злочинну діяльність, зв’язану з виготовленням, зберіганням та розповсюдженням антирадянської та наклепницької літератури, а також розповсюдженням в усній формі наклепницьких вигадок Стус В. С. почав на території РРФСР.

Але приймаючи до уваги те, що його злочинна діяльність мала одну направленість і вона повністю охоплюється диспозицією ст. 62 ч. II КК УРСР, — його злочинні дії, що мали місце на території РРФСР додаткової кваліфікації не потребують.

В зв’язку з цим суд вважає за необхідне ст. 70 ч. II КК РРФСР із звинувачення Стуса В. С. виключити.

Визначаючи Стусу В. С. міру покарання, суд враховує суспільну небезпечність скоєного ним злочину та особу підсудного.

Він вчинив особливо небезпечний державний злочин, тому мірою покарання може бути визначено позбавлення волі із засланням.

Обставиною, що обтяжує відповідальність є те, що він раніше вчинив злочин.

Суд також бере до уваги те, що Стус В. С. раніше був осуджений за тяжкий державний злочин, відбував міру покарання, але не виправився, на протязі тривалого часу не припиняв свою ворожу діяльність, незважаючи на те, що йому робилося неодноразово предостереження, ставить собі за ціль і дальше боротися проти радянської влади.

При наявності таких обставин, що свідчать про те, що Стус В. С. не бажає стати на шлях виправлення, судова колегія знаходить необхідним згідно