Читати книгу - "Драматичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
1898 р. (там же, с. 249). Можливо, однак, протягом другої половини березня і квітня І. К. Тобілевич працював над «Савою Чалим».
Завершити ж роботу над цією трагедією драматургові вдалося тільки через рік, знову ж під час перебування па хуторі Надія, протягом кінця березня — першої половини квітня 1899 р. Це стверджено ним у листі
до сина Назара від 11 квітня 1899 р.: «Так я ж, брат, написав за цей час нову п’єсу «Сава Чалий», трагедія в 5 д[іях] і 7 одмінах...» (там же).
П’єса з’явилась друком у журналі «Киевская старина» за 1899 р.
15 жовтня 1899 р. автор надіслав відбиток з журналу до Головного управління в справах преси з проханням дозволити п’єсу до вистави:
«В Главное управление по делам печати, отделение драматической цензуры коллежского секретаря Ивана Тобилевича (Карпенко-Карого)
Прошение.
Представляя при этом в двух экземплярах пиесу под названием, «Сава Чалый», имею честь покорнейше просить разрешить эту пиесу к представлению на сцене и один экземпляр с разрешительною подписью выслать в город Киев, Мариинско-Благовещенская улица, дом № 89, Николаю Витальевичу Лысенко, для передачи мне. Герб[овые] марки прилагаются.
Коллежский секретарь Иван Карпович Тобилевич (Карпенко-Карый).
15 октября 1899 г.»
(ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1899 р., спр. 10, арк. 322).
За дорученням Головного управління в справах преси Санкт-Петер-бурзький цензурний комітет 8 грудня 1899 р. розглянув справу щодо дозволу п’єси до вистави, згодившись з висновками цензора про доцільність її заборони. Наводимо витяг з протоколу засідання:
«Журнал заседания С.-Петербургского цензурного комитета декабря 8 дня 1899 года. № 48.
Слушали: ст. 7-я
Доклад коллежского секретаря Вержбицкого о пьесе на малороссийском наречии под заглавием «Сава Чалый» — трагедія в 5 діях и 7-ми картинах И. Карпенко-Карого. Оттиск из журнала «Киевская старина».
Действие драмы относится к тому периоду, когда гнет крепостного права вызвал появление гайдамачества. [...]
Принимая во внимание, что называемая драма изображает мрачную картину непримиримой сословной вражды, хотя и относящейся к далекому прошлому, но все же не представляющей здоровой нравственной пищи для народа, и местами содержит речи, проникнутые украинопатриотическим чувством, цензирующий полагал бы не дозволять названную драму к представлению на сцене.
С.-Петербургский цензурный комитет, согласно с мнением докладчика, полагая пьесу «Сава Чалый» не дозволять к исполнению на сцене, определил: представить об этом на усмотрепие Главного управления по делам печати.
Представлено 13 декабря за № 2544» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. 27, спр. 27, арк. 552—555).
Того самого 13 грудня 1899 р. за № 2544 цей висновок цензурного комітету було надіслано до Головного управління в справах преси. На документі начальник Головного управління М. Соловйов наклав таку резолюцію:
«В основе трагедии лежит борьба русского православного народа, вынужденная фанатизмом польских вельмож и шляхты, и нетерпимое положение угнетенных, прекратившееся только с переходом страны под владычество России. Украинофильские заблуждения [нерозб.] из обособления Украины от России в пьесе отсутствуют. Ввиду сего не усматривается в пьесе тех оснований, по коим она воспрещена для публ [ичного] представления. По сим соображениям пьесу можно разрешить для представления.
14 дек[абря] [18]99»
(ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1899, спр. 10, арк. 324—327).
У Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луна-чарського (№ 55873 б) зберігається цензурований відбиток тексту «Сави
Чалого» з «Киевской старины» з таким написом: «К представлению дозволено. За цензора др [аматических] соч[инений] 14.XII [18] 99». На цьому примірнику цензором підкреслені майже всі місця, де йдеться про тяжкі податки, які викликали невдоволення селян, їх прагнення помститися, про розправу шляхти з гайдамаками та ін.
21 січня 1900 р. під час виступів «Товариства малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського» в Києві в бенефіс І. К. Карпенка-Карого, який виконав роль Потоцького, було вперше виставлено трагедію «Сава Чалий». Роль Сави Чалого виконував М. К. Садовський, Гната Голого — П. К. Саксаганський, режисура П. К. Саксаганського. «Киевская газета» від 23 січня 1900 р. вмістила рецензію, в якій відзначається, що трагедія викликала «захватывающий интерес».
Незабаром, з початку липня 1900 р., після вступу до трупи М. Л. Кро-пивницького, роль Потоцького було передано йому, а І. К. Карпенко-Карий перейшов на роль Шмигельського. П. К. Саксаганський писав: «Графа Потоцького він жував і був більше похожий на Виборного, ніж на графа. Карпенко-Карий, граючи Шмигельського, був мучеником» (Саксаганський П. По шляху життЯ, с. 195). Коли М. Л. Кропивпицький у 1903 р. вийшов з трупи, роль Потоцького знов повернулася до її першого виконавця. Готуючи п’єсу до друку в четвертому томі «Драм і комедій», І. К. Карпенко-Карий вніс незначні зміни в текст.
Поштовхом до створення трагедії «Сава Чалий» стала широкопопулярна в XIX ст. на Україні історична пісня прб Саву Чалого, яку залюбки співали в родині Тобілевичів. Вона була відома в багатьох варіантах, опублікованих у збірниках: «Запорожская старина» І. Срезнев-ського (X., 1833, ч. Г); «Польські і руські пісні галицького народу» Вацлава з Одеська (Львів, 1833),; «Украинские народные песни, изданные Михайлом Максимовичем» (М., 1834).
Оскільки І. Срезневський датував факт зради Савою Чалим гайдамаків кінцем XVI — початком XVII ст., а М. Максимович і ряд польських істориків першої половини XIX ст. пов’язували його з періодом повстання С. Наливайка (тобто до 1596 р., коли було у Варшаві страчено С. Наливайка) або з часом
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори», після закриття браузера.