Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

— Авжеж.

Вона підійшла ближче і, поклавши пальці на моє обличчя, м'яко вивчала його риси.

— Так, — сказала вона, — ти саме такий, як я і гадала. Я відчуваю в тобі напругу. Вона вже давно з тобою, хіба ні?

— Відтоді, як я повернувся до Амбера, вона так чи інакше зі мною.

— Цікаво, — промовила вона, — чи був ти щасливішим до того, як відновив пам'ять.

— Одне із запитань, на яке у мене немає відповіді, — сказав я. — Якби пам'ять не повернулася, я вже міг би бути мертвим. Але якщо на мить залишити це за облавком, то і в ті часи було щось, що рухало мене вперед, що хвилювало день у день. Я постійно шукав способів дізнатися, хто я такий або що я таке.

— Але був ти щасливішим чи нещаснішим порівняно з тим, яким ти є зараз?

— Ні те, ні інше, — відказав я. — Усе якось збалансувалося. Це, як ти й припускала, лише стан свідомості. А навіть якщо й ні, я ніколи не зможу повернутися до того, іншого життя. Тепер, коли я знаю, хто я такий, коли знайшов Амбер.

— Чому ні?

— Навіщо ти запитуєш мене про це?

— Я хочу зрозуміти тебе, — сказала вона. — Відтоді, як я почула про твоє повернення до Ребми, навіть ще до того, як Рендом розповів мені про тебе, я хотіла збагнути, що рухає тобою. Тепер у мене є така можливість, не право... лише можливість — відчуваю, що можу говорити недоречні речі, незважаючи на свій статус. Просто запитати тебе.

Мої губи скривились у півусмішці.

— Гарно все обставила, — сказав я. — Побачимо, чи зможу я бути абсолютно чесним. Спершу мене гнала сюди ненависть — ненависть до мого брата Еріка і моя жага трону. Якби ти спитала мене, щойно я повернувся, яке з цих почуттів сильніше, я б сказав, що бажання посісти трон. Однак зараз... зараз доведеться визнати, що мотив був іншим. Я не розумів цього аж дотепер, але так і є. Ерік помер, і тепер від тих почуттів не зосталося нічого. Залишився трон, але я відчуваю, що моє ставлення до нього змінилося. Може так виявитися, що за нинішніх обставин ніхто з нас не має на нього права. Навіть якби суперечки всередині родини вщухли, я б усе одно наразі від нього відмовився. Спершу я хотів би побачити стабільність в королівстві та знайти відповіді на деякі запитання.

— Навіть якби ті відповіді сказали, що ти не можеш сісти на трон?

— Навіть тоді.

— Тоді я починаю розуміти.

— Що? Що тут розуміти?

— Лорде Корвіне, мої знання щодо філософських підвалин цих речей обмежені, але наскільки я розумію, ти можеш знайти усе, що тобі потрібно, в Тінях. Це доволі довго мене гризло, і я ніколи уповні не розуміла пояснень Рендома. Якщо ви тільки забажаєте, кожен з вас може не просто мандрувати Тінями, але й знайти для себе ще один Амбер — точнісіньку копію справжнього, де ви могли би панувати або ж насолоджуватися будь-яким іншим статусом, який ви тільки собі забажали б.

— Так, ми можемо знайти подібні місцини, — відповів я.

— Тоді чому ніхто з вас не робить так, аби покласти край усім чварам?

— Тому що знайдена таким чином місцина лише здаватиметься схожою на наше королівство, але не більше. Ми — частина цього Амбера, так само як він — частина нас. Будь-яка Тінь Амбера може бути населена тінями нас самих, щоб вартувати хоча б чогось. Ми можемо навіть замінити цю тінь на самих себе, якщо вирішимо перебратися до готового королівства. Однак народ Тіні не буде точною копією людей тут. Тінь ніколи не є тим, що її відкидає. Маленькі відмінності множаться, і вони насправді ще гірші, ніж відмінності великі. Так можна натрапити на цілу націю незнайомців. Найкраще порівняння, яке спадає мені на думку, таке: уяви, що ти зустрічаєш когось, хто дуже схожий на твого знайомого. Ти очікуєш, що він поводитиметься так само, як і твій знайомець, а ще гірше те, що ти поводитимешся з ним так, як поводився би з тим, іншим. Ти вдягаєш на нього своєрідну маску, а його поведінка зовсім не відповідає твоїм сподіванням. Це дуже неприємне відчуття. Я ніколи не любив зустрічатися з людьми, які нагадують мені когось іншого. Особистість — єдине, що не підлягає нашим маніпуляціям з Тінями. Насправді якраз це й допомагає нам відрізнити себе від власних тіней. Ось чому Флора так довго сумнівалася щодо мене там, у Тіні Земля: моя нова особистість була зовсім інакшою.

— Я починаю розуміти, — промовила Віалла. — Це для тебе не просто Амбер. Це місце плюс все решта.

— Місце плюс все решта... Це і є Амбер, — погодився я.

— Ти сказав, що твоя ненависть померла разом з Еріком, а твоя жага трону зменшилася через нові знання, які ти отримав.

— Так воно і є.

— Тоді, здається, я дійсно розумію, що рухає тобою.

— Мною рухає жага стабільності, — сказав я. — Трохи допитливості і бажання помститися нашим ворогам...

— Обов'язок, — вимовила вона. — Звісно ж.

Я фиркнув.

— Так зручно обрамити все у ці шати, — сказав я. — Але, по правді, я не такий уже й лицемір. Навряд чи я настільки відданий син Амбера чи Оберона.

— Твій голос видає тебе: ти просто не хочеш, аби про тебе так думали.

Я заплющив очі — заплющив, аби приєднатися до неї в пітьмі, на мить пригадати світ, де пріоритетними були інші джерела інформації, а не світло. Я знав, що вона має рацію щодо мого голосу. Навіщо я настільки жорстоко розправився з ідеєю обов'язку? Я ж, як і будь-яка інша людина, люблю, коли мене хвалять за доброту, чистоту, шляхетність і розум, коли ці риси в мені проявляються і навіть коли не проявляються. Що ж мене так роздратувало, коли згадали про мій обов'язок перед Амбером? Нічого. Тоді що?

Тато.

Я більше не винен йому нічого, вільний від будь-яких зобов'язань. Зрештою, він і є винуватцем теперішнього стану справ. Він породив цілий виплодок нас, не встановивши справедливого порядку престолонаступництва, жахливо поводився з усіма нашими матерями і