Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

Гарольд одразу вхопився за це, та Стю сказав:

— Зажди хвильку, Гарольде. У мене є одна думка.

Він запропонував нам узяти по аркушу, викласти все, що ми пам’ятаємо зі снів, які снилися нам протягом минулого тижня, а тоді порівняти написане. Підхід був досить науковим, і Гарольд не дуже бурчав.

Ну, єдиний сон, який мені снився, я вже розписала, тож не повторюватимусь. Скажу тільки, що лишила про батька, однак викинула момент із дитиною та вішаком, який він постійно носить.

Коли ми порівняли наші записки, результат виявився дивовижним.

Гарольдові, Стю й мені снився «темний чоловік» — так я його називаю. Ми зі Стю зобразили його в чернечому балахоні, та обличчя не описали, бо воно завжди було в тіні. Гарольд написав, що в його снах той чоловік завжди стояв у темній дверній проймі й заманював його, «наче сутенер». Іноді він бачив тільки його ноги та блиск очей, «як у тхора».

Сни про стару жінку в Стю та Ґлена були дуже подібними. Схожих моментів забагато, щоб їх усі розписувати (інакше кажучи, у мене просто пальці втомилися). Коротше, вони обидва згодні, що вона в окрузі Полк, штат Небраска, хоч і не дійшли згоди щодо назви містечка — Стю каже, що це Голлінгфорд-Гоум, а Ґлен твердить, що Гемінґвей-Гоум. Досить схоже. І обидва говорять, що можуть знайти цю місцину. Шановний щоденнику, запам’ятай: мій здогад — Гемінгфорд-Гоум.

— Це дійсно вражає, — мовив Ґлен. — Схоже на те, що в нас тут справжня телепатія.

Звісно ж, Гарольд трохи поварнякав, та, судячи з вигляду, йому дали багато поживи для роздумів. Він погодився лише на підставі того, що «кудись же треба їхати». Вирушаємо вранці. Я налякана, схвильована, однак дуже рада, що ми їдемо зі Стовінгтона, цього мертвого місця. І радше я поїду до тої старої, аніж до темного чоловіка, це точно.

Запам’ятати: «відвиснути» означало «розслабитися». «Круто» або «бомбезно» означало «чудово». «Як два пальці об асфальт» означало, що зробити щось дуже легко. «Ковбаситись» означало «жваво танцювати», і багато хто носив футболки з написом «БУВАЄ ФІГНЯ» — свята правда й на сьогодні. «Жир» (або «жирок») було доволі популярним слівцем, хоч і почула я його тільки минулого року — значило воно те ж, що й «бомбезно». Перш ніж ударив супергрип, «барлогом» називали власну домівку, хоча вона могла виявитися королівськими хоромами. Було круто казати «забуритися до барлогу». Дурня, га? Отак ми й жили.

———

Було трохи за дванадцяту дня.

Виснажена Періон заснула біля Марка, якого дві години тому вони обережно перенесли в тінь. Він то приходив до тями, то знову непритомнів, і всім було легше, коли він перебував у відключці. Решту ночі Марк боровся з болем, та на світанку нарешті здався, і коли він був при тямі, від його криків у них холонула кров. Вони стояли й безпорадно дивились одне на одного. Нікому не хотілося їсти.

— Це апендицит, — сказав Ґлен. — Гадаю, сумнівів тут бути не може.

— Можливо, нам варто спробувати його… ну, прооперувати, — мовив до нього Гарольд. — Не думаю, що ви…

— Ми його вб’ємо, якщо спробуємо, — відрубав Ґлен. — Гарольде, ти й сам це знаєш. Якби ми й могли розпанахати його так, щоб він не стік кров’ю, — а в нас це не вийде — ми б не відрізнили його апендицит від підшлункової залози. Знаєш, там же нічого не підписано.

— І вб’ємо, якщо нічого не зробимо, — сказав Гарольд.

— Може, ти хочеш спробувати? — ядуче вщипнув його Ґлен. — Гарольде, інколи ти мене дивуєш.

— Щось я не бачу, щоб від вас була якась поміч нашому поточному становищу. — Гарольд зашарівся.

— Ні, стоп, досить, — втрутився Стю. — Який сенс у ваших розмовах? Якщо ніхто з вас не збирається розітнути його складаним ножем, про жодну операцію й говорити нічого.

— Стю! — мало не зойкнула Френні.

— Ні? — спитав він і знизав плечима. — Найближча лікарня, певне, лишилася позаду, у Момі. Ми його туди ніяк не доправимо. Мені здається, ми б його й до застави на трасі не дотягли б.

— Звісно ж, ти правий, — пробурмотів Ґлен і провів рукою по шорсткій, як наждак, щоці. — Гарольде, прошу вибачення. Я дуже засмучений. Я знав, що таке могло трапитися. Пардон, знав, що трапиться. Однак то була лише теорія. Наживо все геть інакше, ніж тоді, коли сидиш у старому кабінеті, а думкою ширяєш у небесах.

Гарольд пробурмотів щось нечемне й пішов собі, засунувши руки в кишені. Він скидався на похмурого десятирічного хлопця-переростка.

— Чому ми не можемо його пересувати? — відчайдушно спитала Френ, переводячи погляд зі Стю на Ґлена.

— Через те, як роздувся його апендицит, — сказав Ґлен. — Якщо він лусне, то спустить в організм стільки отрути, що й десятеро людей померли б.

— Перитоніт, — кивнув Стю.

У Френні запаморочилося в голові. Апендицит? У минулі дні це було пусте. Дріб’язок. Потрапиш до лікарні з жовчнокам’яною хворобою, і вони тобі відчикрижать апендицит просто за правилами, раз тебе вже розітнули. Вона згадала, як її шкільному товаришеві, хлопчикові на ім’я Чарлі Біґґерз, якого всі прозивали Біґґі, вирізали апендицит улітку між п’ятим і шостим класами. У лікарні він пробув лише два-три дні. За складністю вирізати апендицит було дрібницею.

Так само, як і народити дитину.

— Та якщо облишити його, хіба він однаково не лусне? — запитала вона.

Стю з Ґленом знічено перезирнулися й нічого не сказали.

— Тоді ви точнісінько такі, як про вас каже Гарольд! — люто випалила вона. — Ви маєте зробити бодай щось, навіть якщо в нас є лише складаний ніж! Мусите зробити бодай щось!

— Чому ми? — розізлився Ґлен. — Чому не ти? Заради Бога Всевишнього, у нас же й медичного атласу немає!

— Та ж ви… він… це не може статись отак! Вирізати апендицит — це ж пусте!

— Можливо, колись так, та тепер це аж ніяк не пусте, — сказав Ґлен, та вона його вже не чула: Френ розплакалася й пішла геть.

———

Вона повернулася до стоянки близько третьої. Їй було соромно, і вона хотіла вибачитися. Та на місці вона не побачила ні Стю, ні Ґлена. Гарольд супився на стовбурі поваленого дерева. Періон сиділа біля Марка, схрестивши ноги, і періодично промокувала йому лоба. Обличчя