Читати книгу - "Пожежник"

— Ох, — з вуст Джона вирвався слабкий подих. — Ох! Мене прострелили наскрізь.

— Прокляття! — гаркнув Джим. — Тепер уся палуба в крові.

— Джоне, — заговорила вона до нього, — Ой, Джоне. Джоне, коханий. Залишайся тут. Залишайся зі мною. Не покидай мене.

— Відійди від нього. Підводься і знімай жилета, або й собі отримаєш кулю. Мені б цього не хотілося. У воді відійти легше. Простіше, — мовив Джим, однак Гарпер його не слухала.

Кров стікала Пожежнику в долоню, шипіла, а тоді випаровувалася. У повітрі запахло паленим. Гарпер не плакала, проте Джон плакав.

— Мені шкода, — промовив він. — Я був таким зарозумілим. Таким зацикленим на собі. Самовдоволеним. Тепер я бачу це, я був таким... я відчайдушно жадав уваги... хотів тебе вразити. Вибач мені, Гарпер, що не був кращим для тебе. Якби я тільки міг бути кращим.

— Ти досконалий. Найдосконаліший на світі. Ти робиш мене щасливою. Змушуєш сміятися. Я за все життя так не сміялася, як з тобою. Тобі нема за що вибачатися.

Його губи скривилися у кволій посмішці.

— Хіба за одне. Вибач, що не спопелив того довбня з пістолетом до того, як він у мене вистрелив. Але краще пізно, ніж ніколи, — очі Джона спалахнули золотим вогнем, засяяли, мов електричні котушки, повні струму.

Рука, схована під його тілом, спалахнула червоним полум’ям.

— Пообіцяй, що зробиш дещо для мене, — попросив він. — Пообіцяй мені. Пообіцяй одну-єдину річ.

— Так, коханий. Що завгодно. Що завгодно для тебе, Джоне.

— Живи.

Гарпер відскочила від нього. Джон підвів підборіддя, розтуляючи рота. Джим загорлав: «Якого хріна!» — а тоді струмінь жовтого полум’я порснув з розтуленого рота Пожежника. Джим здійняв руку. Полум’я розтікалося жовтим гумовим комбінезоном, роз’їдаючи матеріал. Чоловік потягнувся до дверей, щоб втримати рівновагу. Катер вкотре наскочив на хвилю: Джим заточився, нестямно замахавши на всі боки пістолетом, а тоді тицьнув ним у бік кабіни. Пролунав гуркіт пострілу. Шкіпер кинувся на підлогу. Тріснуло вікно.

Озброєний вартовий постав з-за Джима, здіймаючи автомат. Гарпер саме спиналася на ноги. Судно знову струсонуло, дівчина поточилася на м’яке і тепле тіло сплячої Рене Ґілмонтон.

Пожежник спалахнув за одну мить, з м’яким, глухим «паф», неначе хтось жбурнув запаленого сірника в кучугуру листя, просякнутого гасом. Він перетворився на вируюче жевриво, гніздо, з якого поволі зринав птах. Велетенська доісторична істота з широко розправленими крилами. Загуркотів автомат, роздираючи на скалки палубу.

Катер захитався, підхоплений високою хвилею. Еллі вхопила Ніка, вискочила на сидіння й стрибнула. Гарпер ухопила Рене, дотягнула жінку до борту, а тоді стрибнула, відчуваючи, як щось у неї в животі, в паху, роздирається. Позаду горлав чоловік. Угору здіймалося жовте сяйво.

Вона поринула у крижану чорну воду, що огорнула її пекучим холодом, наче смерть, наче раптове самозаймання. Тисячі срібних бульбашок завирували довкола неї в шаленому водокруті. Гарпер випірнула, давлячись повним ротом солоної води.

Полум’яний вогненний птах з розпашілими блакитними очиськами і неосяжним розмахом крил розтулив дзьоба і, здавалося, заклекотав. Чоловіча постать, огорнута саваном полум’я, нестямно задриґалася перед істотою. Капітанська рубка палала. Над нею струменіли клуби сірого диму. Судно рухало далі, лишаючи їх позаду, віддалившись вже майже на сотню футів.

Гарпер в обличчя ляснула хвиля, осліпивши й оглушивши. Жилет шарпав її у скаженої водоверті. Вона затерла руками очі, повертаючи зір, саме вчасно, аби побачити, як «Меґґі Атвуд» розірвало: полум’я, певно, дісталося балонів з пропаном. За спалахом сліпучого білого світла пролунав оглушливий вибух, який налетів на Гарпер, із силою відсмикнувши її назад. Отямившись, вона зрозуміла, що з носа струмить кров.

Над рештками потрощеного судна здіймалася в небо сліпуча вогненна вежа. З колони полум’я виринув птах, велетенське богоподібне створіння. Птах змахнув крилами і зринув у затягнуте хмарами небо. Кружляючи, істота виводила велике червоне кільце світла над ними. Гарпер воно здалося водночас прекрасним і жаским, первісним і в той же час тріумфальним.

Птах кружляв раз по раз, і хоч істота була високо над ними, Гарпер відчула на своєму обличчі жар. Тоді птах похилився набік — почав поволі відлітати геть, змахуючи крилами й лишаючи охоплений вогнем потрощений катер позаду.

Гарпер дивилася птахові вслід, коли зловила себе на думці, що їй чомусь не так холодно у стегнах. Їх огортало якесь липке, неприродне тепло.

У неї відійшли води.

Пологи

Вода вже не здавалася такою буремною, коли Гарпер опинилася в ній. Жилет ніжно підіймав її на гребні хвилі, а тоді вона поволі скочувалася буруном донизу. Ці рухи ледь не заколисували дівчину, вона геть не відчувала морської хвороби. А може, їй просто було байдуже, настільки вона змерзла. Жінка не відчувала кінцівок: ані ніг, ані рук. Ніяк не могла припинити клацати зубами.

Рене закліпала очима й почала хапати ротом повітря, струшуючи головою. Жінка роззирнулася, кидаючи навсібіч злякані погляди. Окуляри Рене загубила.

— Що? Ми перекинулися? Ми...

Хвиля ляснула їй у лице. Жінка наковталася трохи води, закашляла, давлячись.

Гарпер насилу підпливла до жінки і взяла її за руку.

— Еллі! — прокричала вона. — Еллі, ти де?

— Тут! — вигукнула дівчина десь позаду Гарпер.

Шалено перебираючи ногами і змахуючи руками в повітрі, Гарпер поволі розвернулася на голос Еллі. Дівчина незграбно пливла до неї, тягнучи за собою брата за край жилета. Малий і досі спав; його пухке гладеньке обличчя було спрямоване до неба.

— Г-Г-Господи, — сказала Рене, опанувавши себе. — Т-т-так х-х-холодно. Що... що?

— Тебе нак-к-качали. Рагу. Хотіли нас убити. Джон. Джон, — Гарпер мусила спинитися і перевести подих.

Замість пояснювати на словах, Гарпер просто тицьнула пальцем на те, що лишилося від катера. Ніс судна вже пішов під воду, корма здійнялася в повітря. Великі іржаві лопаті гвинта, обвішані водоростями, повільно оберталися у темряві. Полум’я тріскало й шипіло, поки «Меґґі Атвуд» поволі занурювалася у воду. Стовп густого чорного диму здіймався в нічне небо. Тоді Гарпер перевела палець з охоплених полум’ям решток судна на Фенікса, від якого тепер лишилася тільки яскрава жовта цятка сяйва вдалині, подібна до світіння пасажирського літака.

Рене дивилася на неї геть розгублено. Дія дурману й досі не вивітрилася цілком, подумалося Гарпер. Жінка зараз навряд чи в стані скласти найпростіший логічний ланцюжок.

До них підпливла Еллі, взяла Гарпер за руку. Тепер вони трималися вервечкою, усі четверо, борсаючись у темній крижаній воді. З рота Гарпер йшла пара. А може, то був дим.

— Ми помремо, — проскімлила Еллі. — З-з-замерзнемо на смерть.

— С-співайте, — вимовила Гарпер.

Еллі недовірливо зиркнула на неї.

Гарпер підвищила голос і завела:

— In every j-job that must be