Читати книгу - "Драматичні твори"

Очоливши ватагу з п’ятдесяти чоловік, напав на Шар-город, пограбувавши його населення, згодом — караван грецьких купців, що перебували під царською опікою. Коли повстання Верлаиа було придушено російським військом, Саву Чалого розшукували водночас охоронці царської і королівської влади, бо вважали його, з боку польської шляхти, учасником бунту Верлаиа і ватажком гайдамацького загону, з боку російських чиновників — порушником присяги на вірність цариці. Саме російській владі вдалося спіймати Саву Чалого, і його було ув’язнено в Білій Церкві. Восени 1735 р. Сава з частиною своєї ватаги утікає. У 1736 р. він уже фігурує в документах як козацький полковник на службі у Речі Посполитої, що активно допомагає шляхті в боротьбі з гайдамаками, зокрема в нападі на гайдамацький загін Медведя, якого тричі ранить. Протягом 1737—1738 рр. бере участь ще в кількох антигайдамацьких виступах.

Те, чого не вистачало в опублікованих документах, доповнює оповідання польського письменника й історика Антонія Й. (А. Ю. Ролле) «Сава Чаленко. З гайдамацької історії минулого віку» (1885), передруковане в «Киевской старине» (1887, кн. 2, с. 471—490). У розпорядженні автора були накази рашківського губернатора М. Рогуського за 1728—1740 рр., до речі, вони не потрапили до рук жодному з істориків, і не відомо, чи збереглися до нашого часу. Однак А. Ю. Ролле вперше добуті ним історичні факти переплів

з загальновідомими, розбавив усе це неперсвіреними легендами і художнім вимислом, так що виділити істину з цієї мішанини дуже важко*,

В його оповіданні знаходимо історію кохання Сави з жінкою рашківського чоботаря, історію повернення Сави на службу польській шляхті

із 1736 р. з розрахунку на обіцяну коронним гетьманом Потоцьким амністію, розповідь про призначення Сави полковником немирізської міліції, одержання за вірну службу двох подільських сіл: Рубань (тепер — Немирівського району Вінницької області) і Степашки (тепер — Гайсииського району на Вінниччині), про одруження з вдовою рашківського чоботаря, що стверджувалось конкретним документом — листом рашківського губернатора М. Рогуського та шаргородського губернатора.

Нарешті, в «Книге пограничных судов Киевского воеводства» (за 1746 — 1751 рр.), опублікованій в «Архиве Юго-Западной России» (с. 353), була вміщена така інформація: «Ігнатко, січовий козак Медведівського куреня, 1741 року, на саме різдво руське, взявши з собою двадцять п’ять гайдамаків, напав вночі на Степашки, спадкове село вельможного його моці пана великого коронного гетьмана, що лежить у трьох милях від Немирова, і там що-найжорстокішим способом вбив Саву, гетьманського надвірного полковника».

Зіставлення історичних фактів з текстом трагедії І. К. Тобілевича «Сава Чалий» дає підстави для висновку, що драматург у своїй роботі над твором спирався на міцну документальну основу, доповнюючи нестачу історичних даних фольклорним матеріалом.

Крім «Товариства малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського», в якому трагедія «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого здобула перше і найкраще сценічне втілення протягом 1900—1905 рр., ця п’єса увійшла до золотого фонду в репертуарі й інших українських труп. Передусім виділялася своєю монументальністю вистава «Сава Чалий» у київському театрі Миколи Садовського (1912—1919). П’єса періодично з’являлася й на сценах українських театрів у радянський час. Згадаймо хоча б виставу в Харківському державному театрі «Березіль» у 1927 р. (постановка Ф. Лопатинського), Львівському державному академічному театрі ім. М. Заньковецької в 1957 р. (режисер О. Ріпко) та ін.

Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 4, с. 139—294.

1 Потоцький Юзеф (?—1751)—великий коронний гетьман Речі Посполитої, київський воєвода. В 1703 р. криваво розправився з селянським повстанням під проводом С. Палія на Україні; в ЗО—40-х роках здійснював розправи над гайдамаками.

* Голий Гнат (рр. н. і см. невід.) — один з керівників гайдамацького руху на Правобережній Україні в ЗО—40-х роках XVIII ст.запорізький козак Медведівського куреня, відомий як Ігнатк'о Голий або Ігнат Медведовський. На початку 30-х років став кошовим гайдамацького загону в Чорному лісі на Поділлі. У 1741 р. стратив Саву Чалого, за що був спійманий за наказом київського генерал-губернатора М. Леонтьева і ув’язнений в Запорізькій. Січі. Однак запорожці звільнили його. Загін під керівництвом Г. Голого діяв до 1748 р.-

3 Медвідь Григорій (рр. н. і см. невід.) — запорізький козак Конелів-ського куреня. У 1734 р. вступив до гайдамацького загону Сави Чалого в містечку Саврані на Поділлі, де був отаманом після його арешту (1734 р.). Пізніше очолив один з гайдамацьких загонів. Восени 1736 р. в бою під с. Бо-ровицею (тепер село Чигиринського району Черкаської області) був тричі поранений Савою Чалим, але зумів утекти. Тієї ж осені в бою неподалік Крилова на Дніпрі знову був тяжко поранений і на цей раз врятувався. Останнє документальне свідчення діяльності Медведя стосується 1739 р.

4 Грива — козацький сотник, очолював гайдамацький загін, з яким у 1734 р. напав на маєток Носівці на Поділлі. Останнє документальне свідчення про діяльність Гриви як ватажка гайдамацького загону стосується 1739 р.

5 Кравчина.— Таке прізвище у документах пе зустрічається. Воно згадується тільки в різних варіантах пісні про Саву Чалого і Гната Голого:

Каже Чалий: «Мого сина Ніхто з нас не вловить,

Хіба Гнатко та Кравчина До себе підмовить».

Пішов Гнатко з Кравчиною Саву підмовляти-

Став той Гнатко з Кравчиною У двір підступати

(Історичні пісні, с. 467—468).

Став Гнат Голий з Кравчиною Ворота ламати...

(там же, с. 474, 478, 482).

Оскільки в «Словарі української мови» Б. Грінченка є таке тлумачення слова «кравчина»: «Название войска, собранного в конце XVI в. С. Наливайком» з посиланням на «Тарасову ніч» Т. Шевченка: «Обізвавшя Наливайко — не стало кравчиниі Обізвавсь козак Павлюга — за нею полинув» і на «Запорожскую старину» І. Срезневського: «Славна стала та кравчина, як на Польщу стала, вовкулакам, католикам мстючи зраду здала», то коментатор видання «Творів» І. Тобілевича П. Тиховський пояснив слово «кравчина» в пісні про Саву Чалого так: «Кравчина» — тут назва військового загону (у Ів. Тобілевича — це ім’я особи)»(Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Твори. К., 1929, т. З, с. 257).

З таким тлумаченням можна було б погодитись, якби цьому пе суперечили тексти інших варіантів пісні:

Ой сів Гнатко на коника, гукнув до громади:

«Ой давайте брати Кравця мені на пораду».

«Бери, бери, брате Гнате, Кравця на пораду Та привези у Січ Саву на велику раду».

«Ой став же Гнат, ой став Голий Кравчині казати. «Вислухавши Кравець Гната, став його питати:

«Ой чого ти, брате Гнате, лізеш в такі муки,

«Що ти хочеш пана Саву взяти в свої руки?»

«Ой не