Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Лишилося вже зовсім трохи, — сказав наставник Хуан.

Соднам Г'ялцен хотів, щоб я дозволив йому наздогнати й убити туси Ронггонг, однак він знав, що я на це не погоджуся. Проте кінцева мета цього пройдисвіта полягала в тому, щоб я дозволив йому наздогнати й убити туси Вангбо. На це я вимушений був погодитись. Однак за єдиної умови — якщо туси Вангбо ще не доїхав додому. Якщо ж той уже повернувся до свого замку, але він все одно його вб'є, тоді, коли він повернеться, я накажу Аїру позбавити його собачого життя.

Він не промовив більше жодного слова, тільки взяв два пістолети й відразу ж вирушив у дорогу. Він щонайменше повинен був обернутись і подивитися на нас, однак він цього не зробив. Я ж, не відриваючи очей, дивився, як він зникає за горизонтом. Відколи він поїхав, я кожного дня рахував, скільки вже днів минуло. Іншими словами, я почав рахувати час кількістю днів, що пройшли після від'їзду Соднама Г'ялцена. Через десять днів знайшовся чоловік, який схотів зайняти його місце митаря. Я покликав Аїра й наказав йому добряче відлупцювати того негідника шкіряним батогом. Цей чоловік раніше був підлеглим Соднама Г’ялцена, однак цього разу з нього зірвали навіть його коричневий одяг митаря. Я наказав управителю пошукати його ім'я в списках, і виявилося, що він — вільний. Тоді я зробив його рабом. Тепер, якщо Соднам Г'ялцен живим повернеться додому, він стане вільним. Оскільки я не був туси, я не міг вирішувати, скільки серед моїх підлеглих буде вільних людей, а скільки — рабів, це була справа туси Мерці. Проте цього разу я лише поміняв двох людей місцями. Я подумав, що навіть якщо батько й дізнається про це, він не зможе щось тут заперечити.

На дванадцятий день приїхав срібляр — чоловік Санг’є Дролми. Однак його дружина саме була відсутня — вона поїхала на пасовище до теплих джерел, щоб розшукати тамтешню дівчину з таким самим ім'ям, як і в неї. Вона зауважила, що я вже дуже довго не живу з Тхарною. Власне, поруч зі мною було дві Тхарни — однак одна з них мене зрадила, а інша — ніяк не могла викликати в мене інтересу.

Срібляр прийшов до мене. Я ж сказав йому, що він тут не потрібен.

У таких ситуаціях управитель завжди дуже добре розумів, що я маю на увазі, тож сказав срібляру:

— Санг’є Дролма тут — начальниця над усіма жінками, тож ти їй — не пара.

Срібляр розкричався, що він кохає свою дружину.

— Повертайся, — сказав управитель, — і якщо туси дійсно хоче допомогти тобі, нехай зробить тебе вільним.

Срібляр міг би й далі просити мене, адже коли він розмовляв із управителем, я сидів поруч, проте на його обличчі з’явилась зарозуміла посмішка, властива всім ремісникам, і він сказав:

— Туси надасть мені цей статус.

Потім він зібрав у торбу своє сріблярське начиння й закинув його на плечі. Зробивши вже кілька кроків, він обернувся й сказав мені:

— Коли я знову повернуся, паничу, ти вимушений будеш платити мені гроші за виготовлення срібних прикрас.

Він мав на увазі, що коли повернеться, стане вільним і буде парою Дролмі.

— Гаразд, я плататиму тобі вдвічі більше, — сказав я.

Срібляр відвернувся і я побачив в обрисах його тіла самотність і біль. Я згадав, що колись він утратив статус вільного мешканця заради Дролми. Дивлячись на його силует, що віддалявся, я знову відчув на губах ту гіркоту, а в душі — той біль, які спізнав, коли цей чоловік привабив мою особисту служницю. Тепер, коли він збирався, і знову заради Дролми, повернути собі статус вільного мешканця, я відчув розчарування щодо його перспектив.

Цей крок срібляра був безнадійним. Однак люди всі однакові — хоч срібляр, хоч туси, хоч раб — думають тільки про те, що би їм хотілося зробити, але не наважуються запитати, чи є на те надія. З точки зору літописця Вангбо Єшея, ніщо в цьому світі не має значення, однак він все одно знаходить собі затишне містечко, сідає там і занурюється в тяжкі роздуми.

Тільки коли срібляр відійшов уже достатньо далеко, я наказав Аїру сісти на швидкого коня й наздогнати та повернути його. Побачивши, що його наздоганяє кат, срібляр подумав, що прийшов його смертний час, тож усю дорогу назад обтирав із себе піт. Проте Аїр привів його до борделю. Коли срібляр там під оглушливу музику вдихнув запах печеного м'яса й киплячого в бульйоні горошку, він ледь не знепритомнів. Дівчата повели його нагору, підтримуючи, і він там у ліжку з'їв дві великі миски цієї смакоти. Потім, коли він орудував у животі дівчини, він весь час відригував, адже справді об'ївся.

Невдовзі Санг'є Дролма повернулась із пасовища з гарячими джерелами. Вона повернулась із порожніми руками, адже ту дівчину видали заміж кудись далеко. Ми сиділи разом із моєю колишньою служницею, і нам нічого було сказати одне одному. Вона тихо спитала мене, чи я сумую за минулим. Я не хотів говорити. Вона зітхнула й сказала, що я — людяний господар. Я повідомив Санг'є Дролмі, що приїжджав срібляр. Тепер прийшла черга їй зітхати. Я знав, що вона любить срібляра, однак на сьогоднішній день вона вже була людина при посаді й дуже добре розуміла, що коли я