Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але Роланд його не слухав. Він запустив обидві руки в мішок і видобув звідти магічний кристал. Підніс його до очей, не звертаючи уваги на те, що розмазує по склі краплини Джонасової крові. Кристал не заперечував. Зрештою, його не вперше торкалися обагреними кров’ю руками. Ще трохи — і безформний туман розійшовся, як завіси. Побачивши те, що відкрилося його поглядові, Роланд безоглядно пірнув у глибини скляної кулі.
Розділ X
ПІД МІСЯЦЕМ-ДЕМОНОМ (II)
1
Корал твердо, проте не боляче стискала руку Сюзен вище ліктя. У тому, як вона вела Сюзен нижнім коридором, не було нічого надзвичайно жорстокого, проте в її рухах відчувалася безпощадність, що позбавляла будь-яких ілюзій. Сюзен навіть не намагалася протестувати. Це було би безглуздо. Двох жінок супроводжували двоє ковбоїв, озброєних ножами і болами, а не револьверами (всю зброю забрали з собою люди Джонаса). Слідом за ковбоями, скрадаючись, наче похмурий привид, якому бракує потрібної енергії, щоб матеріалізуватися повністю, ступав старший брат покійного канцлера, Ласло. Рейнолдз, котрому дивна тривога затьмарила всю радість від довгоочікуваного згвалтування, десь зник: чи то лишився нагорі, чи поїхав до міста.
— Посидиш у підвалі, поки я не вирішу, що з тобою робити, люба, — мовила Корал. — Там ти будеш у безпеці… і не змерзнеш. Тобі пощастило, що маєш накидку. А тоді… коли Джонас повернеться…
— Ви більше ніколи не побачите сея Джонаса, — сказала Сюзен. — Він ніколи…
Набряклу шкіру обличчя знову пронизав біль. Якийсь час їй здавалося, що світ перед її очима вибухнув. Сюзен заточилася до кам’яної стіни нижнього коридору. В очах потемніло. Потім зір повільно прояснився. Вона відчувала, як цебенить кров із рани, яку заподіяла їй Корал коштовним каменем свого персня, коли вдарила навідліг. З носа теж юшило. Клятий ніс.
Корал дивилася на неї холодним поглядом: мовляв, нічого особистого, лише справи. Проте Сюзен помітила, як у її очах промайнуло щось подібне до переляку.
— Не смій казати таке про Елдреда. Він поїхав, щоб упіймати хлопців, які вбили мого брата. Хлопців, яких ти випустила.
— Та годі вам. — Сюзен витерла носа, скривилася від вигляду крові, що набігла їй у долоню, і витерла руку об штани. — Ви не гірше за мене знаєте, хто вбив Гарта. Тож не треба робити з мене ідіотку, і я теж вам не надокучатиму. — Вона побачила, як Корал здіймає руку, щоб вдарити її знову, і сухо розсміялася. — Бийте. Покалічте мені ще й другу щоку, якщо вам так хочеться. Але це не змінить того факту, що нині вночі вам доведеться спати в ліжку самій.
Корал рвучко опустила руку, проте замість дати ляпаса вхопила Сюзен вище ліктя. Цього разу було боляче, проте Сюзен не звернула на це уваги. Того дня їй уже добряче перепало на горіхи від людей, для яких завдавати болю було професією, але вона готова була все стерпіти, аби тільки це допомогло наблизити ту мить, коли вони з Роландом нарешті будуть разом.
Корал протягла її аж до кінця коридору, через кухню (величезне приміщення, де в День Жнив зазвичай стояв гамір і метушня, зараз було моторошно безлюдне) до оббитих залізом дверей у дальній стіні. Відчинила їх, і у ніс вдарив різкий запах картоплі, гарбузів і гострокоренів.
— Заходь. І без фокусів, бо дам такого копняка в твою привабливу дупцю, що перевернешся.
Посміхаючись, Сюзен поглянула їй просто у вічі.
— Я би могла проклясти вас за те, що ви спите з убивцею свого брата, сей Торін, але ви вже сама прокляли себе. І усвідомлюєте це. Про що свідчить ваше обличчя. Тож я просто вклонюся, — сказала вона і зробила реверанс, — і побажаю вам вдалого дня.
— Стули свою брудну пельку! — заверещала Корал і штовхнула Сюзен у погріб. Потім захряснула двері, закрила на засув і, розлючена, повернулася до ковбоїв, котрі вважали за краще стояти трохи віддалік од неї.
— Добре її пильнуйте, muchachos. Глядіть мені.
Ігноруючи їхні запевнення, вона пролетіла повз них, мов фурія, і подалася до кабінету покійного брата чекати на Джонаса (чи бодай на звістку від нього). Блідопика сучка, що сиділа там унизу на моркві й картоплі, нічого не могла знати, проте її слова
(ви більше ніколи не побачите сея Джонаса)
відлунювали у голові Корал, не бажаючи замовкати.
2
Годинник на вежі міської зали зібрань пробив дванадцяту. Незвична тиша, що повисла над Гембрі у ранок Жнив, який непомітно перейшов у день, видавалася дивною, проте стократ моторошнішою була мовчанка у «Раю для подорожніх». Під поглядом скляних очей Зірвиголови зібралося понад дві сотні душ, які склянка за склянкою мовчки цмулили віскі. Єдиними звуками, що долинали з-поміж гурту відвідувачів, були човгання ніг і нетерпляче гахкання склянкою об шинквас, що означало наступну порцію.
Шеб нерішуче взяв на піаніно кілька нот улюбленої всіма мелодії — «Бугі великої пляшки», але ковбой із тавром мутанта на щоці приставив йому до вуха кінчик ножа і попередив, щоб не бренькав, якщо не хоче позбутися довбаних решток своїх мізків і барабанної перетинки заодно. Шеб волів би зберегти собі життя ще на тисячу років, якби на те була воля богів, тож миттю здимів з-за піаніно й побіг до шинкваса допомагати розливати спиртне Стенлі й Петті Гулящій.
Усі відвідувачі бару перебували в недоброму гуморі. Їх позбавили Ярмарку Жнив, та що з цим удіяти, ніхто не знав. Увечері буде багаття, на якому спалять безліч опудал, але ніхто не бажав цілуватися, та й танці скасували. Ні тобі загадок, ні перегонів, ні поросячих боїв, ні анекдотів… жодних розваг, хай йому грець! Жодного душевного прощання з роком! Замість радості було вбивство у пітьмі, і втеча винних, і лише сподівання на відплату замість упевненості в ній. П’яний люд, небезпечний, як штормові хмари, сповнені грозових розрядів, прагнув отримати провідника, когось, хто вказав би їм, що робити далі.
А ще, ясна річ, жертву для спалення на вогнищі. Як у часи Артура Ельда.
Саме о цій порі, невдовзі по тому, як у холодному повітрі пролунав останній удар годинника, що сповіщав про початок полудня, стулкові двері розчинилися і до шинку увійшли дві жінки. Багато хто знав стару каргу, що йшла попереду, кілька чоловіків навіть зробили великим пальцем знак від лихого ока. Залою пронісся гомін. То була Рея, стара відьма з Коосу. І хоч її обличчя було вкрите чиряками, а очі так глибоко запали в очницях, що їх було ледь видно, вона вся аж променіла життям. Губи були в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаклун та сфера. Темна вежа IV», після закриття браузера.