Читати книгу - "Драматичні твори"

24 грудня 1900 р. за № 7618 канцелярія Головного управління в справах преси надіслала І. К. Тобілевичу другий примірник дозволеної драматичною цензурою до вистави на сцені п’єси «Хазяїн» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1900 р., спр. 14, арк. 183).

27 грудня 1900 р., під час гастролей трупи в Києві, І. К- Тобілевич у листах до дочки Марії і сина Назара повідомляє про одержання дозволеної цензурою п’єси. Зокрема, в листі до На'зара зазначає таке: «Хазяїна» мені розрішили. Він піде в першій половині января. Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде тільки сміху. «Хазяїн» же зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання! Побачимо, як то вона піде. Участь в комедії мають всі найкращі актори, крім Заньковецької» (Карпенко-Карий І. (Тобілевич І. К.). Твори. В 3-х т., т. З, с. 253).

У спогадах П. К. Саксаганського зафіксовано комічний епізод, пов’язаний з чуткою про підготовку вистави: «Тим часом з цензури повернулася комедія Карого «Хазяїн». Пішла чутка, що в п’єсі виведено Терещенка. Тип «хазяїна» був подібний на Терещенка, як на кожного багатія з Херсонщини. Типів цих Карпенко знав досконало, але одна риса справді нагадувала Терещенка: це сцена з халатом. І от до Карого підіслано було якогось чоловіка, що пропонував ЗО тисяч за те, щоб п’єсу зняли з репертуару. Звичайно, Карпенко не згодився: його не можна було купити. Головні ролі розподілені були між Кропивницьким, Садовським та Караенком, який грав самого «хазяїна», Маркові Лукичу я радив взяти німця-шахмейстра, з цієї ролі він зробив би сЬеї сі’осигге И; він не послухав, взяв Золотницького, з якого нічого не зробив» (Саксаганський П. По шляху життя, с. 195—196).

Феногена грав П. К. Саксаганський, Ліхтаренка — М. К. Садовський, Соню — Л. П. Лінпцька, постановка — П. К. Саксаганського. Побоювання драматурга щодо можливої невдачі вистави «Хазяїна» виявились безпідставними. Прем’єра, яка відбулася 10 січня 1901 р. в Києві, мала, як свідчить місцева преса,- успіх. А сам драматург у листі до сина Иазара від 2 лютого

1901 р. з Києва повідомляв: «Хазяїн» пройшов з великим поспіхом. Вій дуже подобається. Ніхто, навіть самі сильні критики, не находять великих недочо-тів, крім деяких дрібниць, на которі не варто було б звертать уваги, але я

і ті дрібниці поправив. Я сам бачу, що це найкраща моя комедія і, мабуть, не то краще', а вже й та,кої не напишу. «Хазяїн» вже пройшов три рази, при хороших всякий раз зборах, і має ще бути виставлений два рази на одній неділі. Може, це занадто часто, але цікаво, що з того буде, чи дасть він ще два добрих збори, чи ні» (Карпенко-Карий І. (Тобілевич І. К.). Твори в 3-х т., т. З, с. 255). П. К. Саксаганський у своїх спогадах відзначив: «Хазяїн» мав великий успіх і пройшов 10 разів» (Саксаганський ТІ. По шляху життя, с. 196).

Насправді ж у Києві вистава була показана тільки п’ять разів (Циба-ньова О. С. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. К. Тобілевича). К., 1967, с. 297—300). Зате вистава йшла з успіхом у Москві, куди об’єднана трупа корифеїв виїхала з Києва 14 лютого 1901 р.

Як пише І. К. Тобілґевич у листі до сина Назара від 2 березня 1901 р.,

26 лютого 1901 р. українські актори «в тіснім кругу 13 росіян справляли 40 годовщину з дня смерті Т. Г. Шевченка. Обідали. На обіді виникла думка

* Шедевр (франц.).— Ред.

послать Л. Н. Толстому привітання, яко апостолу правди і любові...» (Карпенко-Карий І. (Тобілевич, /. К.). Твори. В 3-х т., т. З, с. 255—256). Серед трьох депутатів у Л. Н. Толстого побував й І. К. Тобілевич. П. К. Саксаганський зафіксував зі слів І. К. Карпенка-Карого таке: «Лев Миколайович розпитував пр<з наші діла і, між іншим, питав, чи п’єса «Хазяїн» має що спільне з його «Хазяїном і робітником». На Карого Лев Миколайович справив чарівне враження» (Саксаганський П. По шляху життя, с. 196).

У липні 1902 р. І. К. Тобілевич надсилає з Катеринослава до Санкт-Пе-тербурзького цензурного комітету текст комедії «Хазяїн» з проханням дозволити її до друку (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. 5, 1901 р., спр. 4).

26 липня 1901 р. Санкт-Петербурзький цензурний комітет переслав п’єсу до Головного управління в справах преси з проханням висловити свою думку щодо можливості дозволити її друкувати (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 766, оп. 21, 1901 р., спр. 479, арк. 231). 31 липня 1901 р. Головне управління відповіло Санкт-Петербурзькому цензурному комітетові, що п’єса «Хазяїн» «может быть дозволена к напечатанию» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 21, 1901 р., спр. 479, арк. 231). Санкт-Петербурзький цензурний комітет дав дозвіл на друкування п’єси (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. 5, 1901 р., спр. 4). Дізнавшись проіцензурний дозвіл «Хазяїна» до друку, Б. Д. Грінченко звертається до І. К. Тобілевича з проханням надіслати п’єсу для альманаху, який саме тоді він упорядковував (можливо, йшлося про альманах «Дубове листя», який Б. Грінченко упорядковував спільно з М. Чернявським і М, Коцюбинським; вийшов він 1903 р. в Києві). В листі до Б. Д. Грінченка від 7 вересня

1901 р. з Катеринослава і. К. Тобілевич писав: «Готового, гарно переписаного «Хазяїна» у мене нема, а поки тут перепишуть, то пройде час немалий, бо у нас не дуже скоро це зроблять; так я рішив вислать і вже вислав Вам свою чорновку, в послідній редакції. У вас перепишуть скоро і без помилок. Будьте ласкаві, вишліть мені в Полтаву, де ми пробудемо до 29 октября. Бажаю від щирого серця поспіху Вашому альманахові [...]» (Карпенко-Карий 1. (Тобілевич /. К.). Твори. В 3-х т., т. З, с. 256—257). 22 жовтня 1901 р. він ділиться думками з Б. Д. Грінченком щодо вміщення комедії «Хазяїн» в альманасі (відділ рукописів ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН УРСР, № 31694). Але в жодному з альманахів п’єса тоді не з’явилася. Вперше вона була надрукована окремою книжкою 1902 р. в Києві. Після цього комедію «Хазяїн» драматург включив до третього тому «Драм і комедій», що був надісланий до Санкт-Петербурзького цензурного комітету в лютому — березні 1902 р. Цензор Андріяшев дав прихильну оцінку, про що було повідомлено 18 березня

1902