Читати книгу - "Містичні історії, Вподобайка"

Кирило був водієм із багаторічним досвідом. Він любив свою роботу — подорожі по нічних трасах, спокій дороги та самотність, яку вона дарувала. У нього була стара, але надійна машина, яку він доглядав і вважав майже частиною себе. Однак одного разу, повертаючись пізно вночі додому після довгої зміни, він натрапив на щось дивне.

Тієї ночі дорога була незвично туманною, і навіть фари не могли пробити густу білу пелену. Виглядало так, ніби навколо автомобіля з'явилася стіна, крізь яку неможливо пробитися. Раптом Кирило побачив на узбіччі старий, занедбаний автомобіль. Він стояв так, ніби його покинули давно. Рішення прийшло миттєво: Кирило вирішив зупинитися та перевірити, чи не потребує хтось допомоги.

Вийшовши з машини, він відчув дивне занепокоєння. Навколо було тихо, не чути було ні шелесту вітру, ні звуків природи. Лише туман, що повільно обволікав усе навколо. Він підійшов ближче до старого автомобіля й побачив, що той виглядає жахливо. Його кузов був іржавий, а вікна — потемнілі, ніби їх ніколи не мили. Але найгірше було те, що двері автомобіля стояли прочиненими.

Кирило нахилився, заглянув всередину і побачив, що на сидіннях валяється старий дорожній одяг, ніби водій просто зник, залишивши все, як було. Зненацька його охопило тривожне передчуття, і він вирішив повернутися до своєї машини.

Але коли Кирило сів у своє авто й повернув ключ запалювання, воно не заводилося. Двигун мовчав, а фари згасли. Він спробував кілька разів, але безуспішно. Паніка почала наростати. У густому тумані він відчув, як машина наче "дихає", ніби всередині щось ворушилося.

У задньому дзеркалі він раптом помітив рух. Спершу Кирило подумав, що це лише його уява грає з ним злий жарт. Але коли він знову поглянув — у дзеркалі він побачив постать, яка сиділа на задньому сидінні його машини.

— Що за чортівня! — вигукнув Кирило, обертаючись назад. Але там нікого не було.

Задихаючись від страху, він вивів телефон, намагаючись викликати допомогу, але мережі не було. Туман ставав дедалі густішим, немов затягував машину у свою безодню. Кожен звук приглушувався, і навіть серце Кирила калатало ледь чутно.

Несподівано він знову побачив рух у дзеркалі. Цього разу постать сиділа на задньому сидінні нерухомо, як тінь, чорна і безлика. Вона просто сиділа і спостерігала за ним. Кирило застиг на місці, не в змозі поворухнутися. Страх паралізував його, він не міг відвести погляду від дзеркала.

— Хто ти? — пробурмотів він, хоча голос його тремтів.

Тінь нахилилася вперед, і в її руці почала виднітися стара карта. Вона повільно простягнула її вперед, через переднє сидіння, до Кирила. Він відчув жахливий холод, коли тінь наблизилася. Її присутність була неймовірно тиснучою, майже задушливою.

Карта випала з тіні на його коліна, і в ту ж мить постать зникла. Здавалося, що вона просто розчинилася в тумані, але Кирило відчував, що вона все ще поруч, невидима, спостерігає.

Кирило зі страхом подивився на карту. Це була стара, пожовкла від часу мапа місцевості, але одна дорога була відмічена червоним. Ця дорога вела до покинутого місця, про яке ходили моторошні чутки. Він зрозумів: тінь хоче, щоб він поїхав туди.

У цей момент його машина несподівано завелася сама собою. Двигун загудів, і фари знову засвітилися. Не розуміючи, що відбувається, Кирило намагався вирватися з цього місця, але його руки ніби самі взяли кермо і машина плавно повернула в бік дороги, відміченої на карті.

Він не міг зупинитися. Автомобіль вів його сам, наче був під владою якоїсь іншої сили. Кирило намагався натиснути на гальма, але педаль була нерухомою. Страх став неконтрольованим, коли він побачив, що дорога перед ним веде до старого, покинутого мосту — того самого, про який давно ходили легенди, що тут загинули десятки людей у дивних аваріях.

Міст виглядав занедбаним і небезпечним. Кирило знав, що заїжджати на нього небезпечно, але він не міг зупинити машину. Серце вистрибувало з грудей, коли колеса торкнулися мосту. Машина почала їхати швидше, поки раптом...

Міст з тріском почав руйнуватися. Одна секція впала в річку, машина заскреготала металом, і Кирило відчув, як його транспортний засіб летить у порожнечу.

Туман навколо згущався, поглинаючи все на своєму шляху, а разом із ним і Кирила. Його останньою думкою було те, що тінь отримала своє. Тепер вона мала нового супутника в своєму світі.

Машина зникла разом із Кирилом. Ніхто більше його не бачив. А на тому самому місці, де колись стояв його автомобіль, наступного ранку знайшли лише стару, пожовклу карту з червоною лінією, що вела до руїн мосту, якого вже давно не існувало.