Читати книгу - "Незабутнє минуле , Victoria Chukhriy"

Минали тижні, і Джейсон продовжував доводити Еллісон, що він готовий до серйозних змін. Він був поруч із нею в тих моментах, коли їй це було потрібно, навіть якщо вона намагалася тримати його на відстані. Вони почали бачитися частіше, але їхні розмови все ще були обережними і напруженими.

Вагітність Еллісон уже почала проявлятися зовнішньо, і кожен день для неї був викликом. Вона починала звикати до думки, що скоро стане матір’ю, але водночас її страх перед майбутнім тільки зростав. Вона сиділа на дивані, роздумуючи про те, як її життя змінилося за такий короткий час, коли пролунав дзвінок у двері.

Відчинивши двері, вона побачила Джейсона. Він стояв з кількома пакетами з продуктами, і його погляд був наповнений турботою.

— Привіт, — сказав він тихо, простягаючи їй один із пакетів. — Я подумав, що тобі можуть знадобитися ці продукти. Лікар сказав, що тобі треба краще харчуватися.

Еллісон зітхнула, дивлячись на нього. Вона не могла не помітити, як сильно він намагався. Це було видно в кожному його жесті, в кожному слові. Але водночас її страхи не давали їй відчути себе комфортно.

— Джейсоне, це не означає, що я готова прийняти тебе в своє життя, — сказала вона, намагаючись залишитися тверезою в своїх рішеннях.

— Я розумію, — відповів він м’яко. — Але я тут не для того, щоб тиснути на тебе. Я просто хочу допомогти.

Вона прийняла пакет, але не відразу впустила його до квартири.

— Дякую, — тихо сказала вона, опускаючи погляд.

— Як ти себе почуваєш? — запитав він, роблячи крок до дверей, ніби готуючись піти, але водночас даючи їй можливість запросити його.

Еллісон на хвилину замовкла. Вона не хотіла зізнаватися в тому, що їй важко, але Джейсон уже знав це без слів.

— Важко, — нарешті відповіла вона, втомлено зітхаючи. — Я намагаюся впоратися з усім цим, але іноді це здається занадто великим випробуванням.

Джейсон повільно кивнув, його обличчя відображало розуміння.

— Я розумію, — сказав він. — Але ти не повинна проходити через це сама. Якщо я можу чимось допомогти — будь ласка, скажи мені.

Еллісон на мить задумалася, потім відкрила двері ширше, запрошуючи його зайти. Джейсон злегка здивувався, але не став заперечувати. Він увійшов і допоміг їй розкласти продукти на кухні.

Вони мовчки розкладали покупки, поки між ними не повисла тиша, важка, але не напружена. Еллісон відчула, що ця тиша була частиною їхнього нового спільного шляху — шляху, де вони обидва намагалися знайти баланс між своїми почуттями і складним минулим.

Коли вони завершили, Джейсон повернувся до неї і сказав:

— Я знаю, що ти ще не готова до повноцінних стосунків, і я поважаю це. Але я буду тут, коли ти захочеш поговорити, коли тобі потрібна буде підтримка. Ми можемо бути командою, навіть якщо зараз ти відчуваєш себе самотньою.

Еллісон подивилася на нього, і її очі знову наповнилися сльозами. Її серце було переповнене емоціями, і вона не знала, як на них реагувати. Вона намагалася стриматися, але все, що накопичувалося в ній останні місяці, вирвалося назовні.

— Я так втомилася, Джейсоне, — зізналася вона, ледь стримуючи ридання. — Я не знаю, як продовжувати боротися з усім цим сама.

Джейсон підійшов ближче, не торкаючись її, але намагаючись підтримати її словами.

— Тобі не потрібно боротися самій, — сказав він м’яко. — Ми пройдемо це разом. Я не залишу тебе. Ти не одна.

Ці слова пролунали для неї, як підтримка, якої вона так давно потребувала. Вона раптом відчула, що може дозволити собі трохи більше довіри, трохи більше віри в нього.

Еллісон сиділа за кухонним столом, дивлячись на знімок з УЗД, який лежав перед нею. Вона тримала його вже кілька хвилин, розмірковуючи, чи готова вона поділитися цим з Джейсоном. Він стояв поруч, не наважуючись порушити тишу. Його терпіння було відчутне, і він давав їй простір для прийняття рішення.

Нарешті, Еллісон, видихнувши, підняла голову і простягнула йому знімок. Джейсон подивився на неї, трохи здивований, але взяв його з обережністю, ніби тримав щось дуже цінне і тендітне. Він уважно подивився на зображення маленького життя, що розвивалося в животі Еллісон. Його серце стислося від хвилі емоцій — це була їхня дитина, їхня частинка. Він ніяк не міг знайти слів, щоб описати те, що відчував у цю мить.

— Це… це наш малюк? — тихо запитав він, підводячи очі до неї. У його погляді було помітно здивування, захоплення і глибока емоційність.

Еллісон кивнула, ледь усміхаючись.

— Так, — відповіла вона, її голос був спокійним, але теплим. — Я подумала, що ти маєш це побачити.

Ця мить була для неї важливим кроком, знаком того, що вона готова поступово впустити Джейсона у своє життя, навіть якщо їй ще було важко пробачити йому все, що сталося раніше.

Джейсон не міг відірвати погляду від знімка. Він не відчував себе гідним цієї миті, але водночас це було те, чого він найбільше прагнув. Вперше за довгий час він відчув, що вони наближаються до спільного майбутнього.

Еллісон уважно стежила за його реакцією, помічаючи, як його обличчя змінюється під впливом емоцій. Її серце трохи пом’якшилося, і вона відчула, що, можливо, варто дати йому шанс довести свою готовність бути поруч.

— У мене скоро наступний візит до лікаря, — тихо сказала вона, опустивши погляд. — Ми будемо слухати серцебиття дитини. Якщо ти хочеш… можеш піти зі мною.

Джейсон підняв голову, його очі були сповнені вдячності й хвилювання.

— Ти серйозно? — запитав він, ніби не вірячи своїм вухам.