Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

-Що сталося? - відриваючись від ноутбука питаю 

Вона мовчки сидить і навіть не ворушиться. 

-Ася- звертаюсь до неї, але вона так і не реагує

Я піднімаю її телефон, але екран був увімкнений і я побачив ті повідомлення, які скоріше за все постійно приходили Асі. 

“Привіт. Ти не знаєш з ким спілкуєшся!”

“Як там ти?”

“Як твої близькі?” 

“Я бачу що ти читаєш повідомлення, тому попереджаю, якщо ти не будеш сидіти на місці, то дуже пожалкуєш! Особливо твій батько” 

Ні на одне повідомлення вона не відповідала. Писали їй з невідомого. І я навіть не уявляю хто б це міг бути. 

Я зосереджую увагу на Асі 

-Асю, не переймайся. Все буде добре! Я допоможу! - кажу з спробою якось втішити її. 

Вона прибирає руки та дивиться на мене очима, які бігають з кутка в куток 

-Я..якщо… я - вона не могла зібрати слова до кучі, постійно бігала поглядом по бібліотеці, і до кожного гороху прислухалася

- Що ти могла зробити, що тобі пишуть ці повідомлення? - питаю, хоча сам розумію, що не час для таких питань

-Я нічого не робила. Я зі школи йду додому, або на роботу, але на роботі і вдома ворогів у мене немає - намагається спокійно говорити - залишилася школа, але тут я також майже ні з ким не спілкуюся. Хіба що Віка. У нас вже була суперечка, через тебе - киває на мене - більше навіть не знаю. 

- Я думаю це не Віка. Фух - думаю я - Так, давай ти будеш постійно з кимось. Соню проси, або вже мене. Неважливо! Головне, щоб хтось знайомий тобі, на кого можеш покластися! Добре? 

Вона кивнула головою

-Ввечері будь дома! - наголошую-Я намагатимуся вияснити хто це 

-Дякую тобі - дивлячись на мене дякує 

-З проектом на сьогодні закінчимо - закриваю ноутбук -Давай я тебе відвезу додому. 

Вона лише кивнула в знак згоди. Ми одягли куртки та вийшли з території школи. За воротам як раз стояла моя автівка. 

-А можеш до лікарні, в якій мій батько зараз відвести ? - питає, вже сівши 

-Так, звісно. 

Їхали ми всю дорогу мовчки. Мишка дивилась у вікно, і навіть не повертала голови.

-Ми приїхали-кажу, зупиняючись перед лікарнею. 

-Вона обертається до мене 

-Дякую тобі велике - говорить та йде до лікарні. 

АСЯ

Коли мені прийшло останнє повідомлення, в мене почалася паніка. Я не знаю, хто мені пише. Чого пише? Навіщо пише? Але коли мова пішла про батька в мене наче дах зірвало. Він єдина мені близька людина. 

Даня мене привіз до лікарні, хоч батько й казав, щоб сьогодні я вже не приходила, але не можу я до нього не прийти. 

За хвилин п'ять я дібралася до його палати. 

-Привіт-кажу, як тульки но зайшла. 

-Привіт. Ти ж не мала приїхати сьогодні.- каже батько

-Але не можу не приїхати. - втомлено сідаю на стілець, який стоїть поруч з його ліжком.- А де твої сусіди? - оглядаючи палату питаю 

-В них огляд - зіваючи каже батько- Леся відійшла. Скоро буде- з посмішкою каже- Ти вибач, що я не сказав

-Та нічого. Я дуже за вас рада! - посміхаюсь йому 

В палату відчинилися двері і зайшла Леся

-О, ти тут - з посмішкою каже - Як навчання?

-Нормально. Уроків тільки багато, а в цілому все добре - відповідаю їй - Тату, а ти як? Гірше не стало? 

-Ні, ні. Все добре - каже тато

-Лікар сказав, що ще день і випише - каже Леся 

-От і добре. 

В палату постукав, і зайшов лікар 

-Вся сім'я тут - посміхається - зараз на аналізи, а вже завтра ввечері думаю выпишем вас. - звертається до батька

-Добре - відповіда тато

-Ви можете йти додому, а вже завтра забирати його. - звертається вже до мене з жіночкою. 

Я зібралася та пішла додому. Швидко собі зварила макаронів, побачила уроки та нарешті лягла спати.