Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Далі ці двоє, немов фанатики, обговорювали книжку й ділилися враженнями, зовсім забувши про початкову тему. Інші ледь з нудьги не засинали, але також були щасливі, що їх залишили в спокої. Втупилися в телефони й покірно чекали дзвінка.
Під кінець заняття Ковалевська в чудовому настрої потягнулася до журналу виставити оцінки.
- Так, ідемо по черзі, - вона знову опустила окуляри й витріщилася у список прізвищ. - Анна Гронська, вам п'ять, далі Валерія - п'ять. Влад - чотири...
Аня вже не слухала. Досить було дізнатися оцінку того самого розумника, щоб обличчя осяяла широка усмішка. Вона повернулася назад, зловила погляд Влада і продемонструвала йому середній палець. Намагалася виглядати байдужою, навіть щоки закусила, щоб не посміхатися на всі тридцять два, але очі повні гордості не приховати.
З кривою посмішкою Влад показав їй середній палець у відповідь. Коли вона відвернулася, почувся голос Колі:
- Чуваче, як вона тебе...
- Мене ще ніколи не затикала людина тим, що просто читає книжки, - приголомшено промовив Влад. - Я вражений.
Пролунав дзвінок і студенти, які до цього ледь подавали ознаки життя, повскакували з-за парт і кинулися до дверей, про себе радіючи, що пережили цей день.
14
Гарний настрій Ані ще сильніше скрасила випадкова зустріч із Костею. Вона виходила з університету якраз, коли він проходив повз. Побачивши її, махнув рукою.
- Привіт, - підійшла Аня.
- Ти чого така щаслива? У понеділок це виглядає дивно.
Вона спробувала видихнути, щоб емоції, які переповнювали, не вирвалися назовні, бо таке приховати складно.
- Просто п'ятірку отримала. Ковалевська класна, мені здається, я буду в неї в улюбленцях.
- Марьванна? - запитав він, продовжуючи рухатися. - О-о, тоді готуйся до війни з Владом. Він вважав її найкращим викладачем, а потім з'являєшся ти й все псуєш.
- Так йому і треба!
- Він мене все ще підозрює?
Після такої різкої зміни теми, щастя в душі Ані як і не бувало.
- Не знаю... вони днями знайшли особистий щоденник Філіпа, і Влад, ніби як, заспокоївся. Відтоді про тебе ні слова не сказав.
- Що? - усміхнувся Костя. - В нього був щоденник? Боюся уявити, що він туди писав. Компромат, та й годі, - його сміх прозвучав невимушено, але в очах все ж з'явився легкий відтінок тривоги. Чергова загадка, але справу потрібно було довести до кінця.
- Слухай, я майже не в курсі, що там. Мене в їхні справи не вплутують.
- Ти ж не повинна була мені це говорити? - з недовірою запитав Костя. - Чи, навпаки, повинна?
Стало ніяково під таким пильним поглядом, ніби її розсекретили й ведуть на смертну кару.
- Я просто тобі довіряю, - випалила Аня.
- Гаразд, змінили тему, - Костя прискорився. - Тобі ще потрібні відповіді з історії англійської мови?
- В майбутньому не завадили б.
- Тоді ходімо до мене. Перші кілька семінарів у зошиті записані, можу зараз віддати. Решту на ноуті потім знайду.
Вони йшли через парк-курилку, густо засіяну ялинами та ледь пожовклими березами. Всі лавки були зайняті студентами, в одній із компаній Аня помітила декана їхнього факультету. З цигаркою в зубах він уважно слухав молодь.
- Це так дивно, - розмірковувала вона. - Ваші викладачі спілкуються зі студентами на рівних. У моєму минулому універі було по-іншому: сердиті бабусі вважали, що ми зобов'язані ідеально знати кожен їхній предмет. Тільки не врахували, що в майбутньому це ніяк не допоможе.
- Звикай до сучасної системи освіти, - підтримав Костя. - Єдине, чого нас тут навчать, - так це вчитися. А після отримання диплома вертись як хочеш. Це вже не їхні проблеми.
- Краще б учили “вертітися”.
- Відсутність грошей навчить.
Ця репліка викликала в Ані ще ширшу усмішку. Підходячи до гуртожитку, вона трохи заспокоїлася, але нове питання Кості знову вибило її з рівноваги.
- Ти чого з того універу втекла? - він відчинив перед нею двері. - Справа ж не в розлючених бабусях?
Відповідь вимагала відвертості, якої Аня старанно уникала. Вона показала вахтерці перепустку, зайшла всередину і вже біля ліфта тихо сказала:
- Ні, хоча я була щаслива знати, що ніколи їх більше не побачу.
- Заінтригувала, - він натиснув на останній поверх і втупився на неї.
Таке непросто говорити, але вона наважилася.
- Коротше, це через колишнього, - сказала Аня, виходячи з ліфта. - Ми з ним з одного міста, навчалися в одному універі, жили в одному гуртожитку, мені навіть звалити було нікуди.
Зацікавлений початком розмови, Костя відчинив двері у свою кімнату. Коли подруга зайшла, він запитав:
- Усе так погано?
Аня озирнулася. Для кімнати хлопців виявилося доволі чисто. Ліжка заслані, на тому, де спав Влад, лежав рюкзак, але його самого не було. Це добре.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри в помсту, Світлана Бонд», після закриття браузера.