Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

В очікуванні подробиць, Костя сів на своє ліжко. Аня розташувалася на стільці.

- Та якось не дуже, - вона знизала плечима, спробувавши надати своєму голосу байдужості, але емоції все ж прорвалися. - Він хворий на всю голову. Чортів параноїк, кроку не давав мені ступити! Ревнував до кожного стовпа. Це вже маразм якийсь, але я все терпіла... так терпіла, що крім ненависті до хлопців у мене нічого не залишилося. Коли я хотіла піти від нього, він тупо не відпускав. Погрожував, говорив, що скрізь мене дістане... Господи, я досі боюся, що одного разу він знайде мене і тут. Мама з самого початку попереджала. Казала, він тягне мене на дно. Я розуміла, що вона має рацію, але боялася щось змінювати. А даремно, бо чим далі, тим гірше. Одного разу наприкінці першого курсу через свої довбані ревнощі він мене тупо побив. П'яний накинувся на мене без жодного приводу. Тоді настала остання крапля. Мама бачила, в якому стані я була, і не залишила мені вибору. Тому я тут.  

Костя слухав її, не кліпаючи, і жодного разу не відвів погляд, наче вбирав кожне слово. Усвідомлюючи, що є ще у світі такі слухачі, Ані полегшало. Здавалося, ніби вона виговорилася потрібній людині.

- Ого, - тільки й зміг вимовити Костя. - Тобі треба було відразу валити звідти, а не терпіти це.  

- У тому й проблема, що спочатку такого не було. Це потім він показав своє справжнє обличчя. Ненавиджу лицемірство. Простіше терпіти людину, яка була мерзотою з самого початку, ніж яка виявилася нею так несподівано, нікого не попередивши. Чому відразу не можна бути справжнім? Навіщо витрачати час на всі ці удавання?

- Може, людям соромно за свою поведінку? Але моя тобі порада - одразу готуйся до гіршого. Не розчаруєшся.

- Тут ти маєш рацію.

- Знаєш, я взагалі не думав, що тебе може хтось образити. Ти сама кого хочеш...

- Раніше я теж так вважала, але помилилася.

Важко їй давалася ця тема, напевно, помітно по очах, бо Костя не став продовжувати й поліз у шафу за зошитами, які вже кілька днів обіцяв Ані. Сів назад і тільки потім згадав, що треба чимось позначити.

- Нумо, подай ручку, - попросив Костя, дивлячись у зошит.

Аня кивнула і потягнулася в іншу частину столу. Це виявилося складніше, ніж вона думала, бо ручка покотилася під ліжко Влада. Довелося встати.

- Тільки дуже тебе прошу, забудь про все, що я казала, - благала вона.

- Так, звісно.

- Я нікому про це не розповідала. Соромно бути жертвою.

Костя кивнув, а Аня сіла на коліна поруч із ліжком і підняла плед, що був не за розміром великим і діставав ледь не до самої підлоги. Шукала ручку, але знайшла щось інше. Під ліжком лежав Влад і з таким самим здивованим обличчям дивився на неї. Перед очима Ані все попливло, особливо від думок, що він чув усю розмову, чого не повинно було статися в жодному разі.

Добре, що в ці моменти Костя був зайнятий зошитом і не дивився в її бік, тому що по її обличчю він би зрозумів усе. Вона, звісно, намагалася виглядати розслаблено і невимушено, але в голові більше не було того спокою - її накрила хвиля думок про те, чому Влад ховається і чого він хоче цим домогтися. Невже вирішив зловити сусіда на місці злочину? Або заздалегідь почув їхні голоси й вирішив підслухати? Чим більше вона думала, тим сильніше хотілося провалитися крізь землю.

У відповідь на свою ненависть Аня отримала легку посмішку, потім помітила, що весь цей час Влад простягав їй ручку. Вона неохоче взяла її та піднялася.  

Її різкі рухи привернули увагу Кості. Він підняв очі.

- Я справді входжу в коло осіб, яким ти довіряєш?

- Типу того.

Вона віддала ручку Кості.

- Дякую.

Поки він чиркав у зошиті, Аня сиділа за столом, бажаючи скоріше піти, але Костя не поспішав.

- Чув би тебе мій сусід, очманів би, - він підступно посміхнувся. - Звинувачує мене в усьому, а сам не кращий. Він, напевно, не розповідав про свою минулу роботу, - глянувши на Аню, здогадався, що має рацію. - І я не буду. Просто передай йому, що він мерзота і я його зневажаю.

- Обов'язково передам, - Аня поклала руку на серце. На душі легше стало, що друг такої ж думки про людину, яка лежить під ліжком і все чує.

- І скажи йому, щоб головою краще думав, - Костя піднявся. - Це зробив той, хто будь-якої миті може потрапити в гуртожиток.

- Ти знаєш, хто це?

- Ні. І він не знає, а тому зациклився на мені й навіть не намагається мислити ширше. Якби в мене було бажання вбити мого сусіда, я б зробив це в кімнаті, а не в туалеті, де так легко попастися. Те, що сталося - показуха.

- Може подумаємо про це в іншому місці? - видала Аня, помітивши, що він прямує до столу. - Покуримо?

- Ходімо.