Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

15

Владу, користуючись своєю харизмою і кмітливістю, вдалося провести ввечері в гуртожиток чергового підозрюваного.

Вони прийшли в кімнату до дівчат, щоб випадково не зустрітися з сусідами, яким і без того не довіряли. Про свій візит хлопці попередили тільки Лєру. Аню вони в кімнаті не застали, та й не збиралися вплутувати її у свої справи. Сподівалися впоратися швидко.

Поведінка Руслана з перших секунд здалася занадто зухвалою. Рішучою ходою він пройшовся до тумбочки, присів і повільно оглянув кожного. Сам він був середнього зросту, з коротким волоссям, у вусі поблискувала сережка. В картатій сорочці та штанях із підтяжками, за які він постійно себе смикав, аби кудись руки подіти. Невеликі підозри щодо Руслана виникли після того, як Лариса Тимофіївна передала їм папірець, де було зазначено, що першого вересня він приходив до гуртожитку, отже міг щось знати.

- Ну, розповідай, до кого ти приходив того дня? - запитав Влад, зупинившись навпроти.

Важко було переконати його чесно відповісти на кілька запитань. Руслан посилався на важливі справи й був категорично проти будь-яких зустрічей, але коли йому запропонували час, що залишиться, провести в компанії тих, до кого він приходив тиждень тому, він погодився. Тільки дуже неохоче йшов на контакт.

- Їй-богу, я б краще поліції розповів, ніж вам, - засміявся Руслан.

- Можемо влаштувати, тим паче докази є, - підкреслив Влад.

Посмішка гостя зникла, так само як і бажання жартувати.

- До хлопців на восьмий я приходив.

- А хто тебе провів у гуртожиток?

- Так Філ ваш і провів, - Руслан махнув рукою, і робив так на кожну свою репліку.

- Якого біса? - сіпнувся Коля, підійшовши ближче з відчутною люттю в голосі.

- А що не так? Він мене не вперше проводить. Потім я пішов по своїх справах, а він по своїх.  

- Що за справи в тебе можуть бути в гуртожитку? - не розумів Влад.

Двері несподівано відчинилися, і в кімнату зайшла Аня. Вона різко підняла очі й зупинилася. Перші секунди, здавалося, що навіть землетрус не змусить її зрушити з місця. Стояла біля дверей і не наважувалася йти далі.

Коли Влад подивився на Руслана, помітив, що той не відриває очей від Ані. Спеціально увімкнув свій страхітливий погляд, здатний налякати будь-кого. Їхні витріщання тривали кілька секунд, але цього вистачило, щоб зрозуміти - їх безумовно щось пов'язувало.

Набравшись сміливості, Аня підійшла до свого ліжка і скинула рюкзак. Вона намагалася не дивитися в їхній бік, не привертати зайвої уваги, але це тільки загострювало ситуацію. До неї підійшов Руслан.

- Попалася, - тихо сказав він. - Поговоримо?

- Ви знайомі? - здивувався Коля.

До цього моменту решта ледь брали участь у допиті, адже Влад непогано справлявся сам, а зараз пожвавилися всі. І навіть Лєра, що мовчки сиділа на ліжку, напружилася.

- Перший раз його бачу, - відповіла Аня.

- Не прикидайся! - прошипів Руслан. - Якого твоя мамка на нього заяву накатала?!

Аня шукала цигарки в кишені рюкзака і раптом застигла.

- Що? Я не знала.

- Та кому ти...

- Я справді не знала, - її голос здригнувся. - Як вона без мого відома змогла заяву подати?

Присутні переглянулися, не розуміючи, про що йдеться і що в них може бути спільного. Тільки для Влада ситуація почала поступово прояснюватися.

- Вона не змогла, - крізь зуби процідив Руслан і наблизився до її обличчя. - Але тепер усі знають, що сталося. Його навіть із роботи викинули.

- Так йому й треба!

- Чуєш! - він рушив у її бік, але Влад, котрий стояв позаду, схопив його за плече. - Ти маєш усе виправити, - стриманіше вигукнув він.

- Не думаю, - Аня вискочила з кімнати.

Руслан уже готовий був іти слідом, але Коля став на його шляху.

- Ми не закінчили.

- Що ще? - Руслан нервово розвів руками.

- Ходімо до твоїх друзів, - сказав Влад. - Покажеш, до кого ти в гості приходиш.

- Із задоволенням.

16

Аня прийняла пропозицію Кості, який одного разу запропонував свою кімнату, як можливість перечекати в затишку візит нежданих гостей. Він мав на увазі свого сусіда, але виявилося, що ховатися їй потрібно не від нього.

Аня постукала у двері й так само швидко заскочила, аби ніхто з її кімнати цього не побачив. Своєю появою вона злякала Костю, який щось ховав за тумбою. Він рухав її ближче до ліжка, а Аня прийшла трохи невчасною.

- Вибач, що без попередження, - видихнула вона.

- Та нічого, - буркнув він. - Що трапилося?

- Мені треба сховатися. Там така ситуація... не хочу навіть розповідати.

- Можеш не розповідати.