Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Костя посміхнувся такою доброю і щирою посмішкою, в що Аня не відразу повірила. Вона сама не любила гостей, особливо непроханих. Невже існує інший тип людей?

- Є одна тема втекти від цього жорстокого світу.

Аня розгубилася. Вона починала здогадуватися, в яких справах замішаний Костя, але не може ж він її втягнути...

- Познайомлю тебе зі своїми друзями. В них якраз вечірка запланована. Після їхнього віскі ти забудеш про все.

- А-а-а-а, - розслабилася Аня. - Ну, добре.

Костя почав чепуритися біля дзеркала: поправив коротке волосся, закотив рукава сорочки, щоб виглядати солідніше. Аня терпляче чекала, спостерігаючи за ним, поки не почула стукіт у двері. Увірвалися так само несподівано, як вона.  

До них зайшов хлопець, якого їй ще бачити не доводилося. Високий, зі світлим волоссям; довгі вії робили його очі надто привабливими - дівчата, ймовірно, заздрили. Симпатичний, як здалося Ані, тільки не в її смаку.

- О, Дене, - Костя рушив тиснути йому руку. - Повернувся.

- Ага, погрів свій зад на сонечку, можна й додому, - він оглянув Аню і знову звернувся до Кості: - Це те, про що я думаю?

- Ні.

- Зрозумів, - забувши про друга, він звернувся до Ані. - Я Денис.

Аня назвала своє ім'я у відповідь, гублячись від надмірної уваги нового знайомого. Він мовчав, але дивився на неї недозволено довго.

- Все, досить, - втрутився Костя.

- Що це я так, - Денис потер долонями обличчя і відкинув волосся назад. - Є що-небудь?

- Чуваче, давай потім.

- Я тиждень зависав із батьками, не можу потім.

Серед їхніх завуальованих фраз Аня відчула себе зайвою:

- Мені вийти?

- Ні, ти йдеш із нами, - відповів Костя і шепнув другові: - Зав'язуй.

- І це ти мені кажеш? - засміявся Ден. - На мені тримається ваш бізнес.

- Саме так, і він завалиться, якщо ти відкинешся.

Вони вийшли в коридор і вирушили до компанії, про яку говорив Костя. Далеко йти не довелося, його друзі жили через пару кімнат. Без стуку вони відчинили двері й одразу відчули запах пива та чіпсів. Грала тиха музика - за гучними розмовами її майже не чутно. Через велике скупчення людей на один квадратний метр у кімнаті стало душно, але ніхто з дванадцяти присутніх не додумався відкрити вікно. Світло не горіло, замість нього ввімкнули новорічні гірлянди, що висіли тут цілий рік. У цьому вся фішка. Головне - повісити красиво і багато, на заздрість іншим. Тільки блимали вони занадто швидко і неприємно різали очі.

Ані було складно звикнути до освітлення і розгледіти когось у мерехтливій темряві. Коли очі нарешті пристосувалися, вона впізнала двох одногрупниць, які сиділи з пивом у руках і голосно сміялися.  

Костя проштовхнув її в глиб кімнати повз купку хлопців, які стояли в центрі. Вони не стали довго затримуватися і пішли на кухню палити. Чим більше простору, тим складніше було виносити ці гірлянди. Незабаром Костя розлютився та увімкнув звичайне світло. Вся увага перейшла до них.

- Тепер я розумію, чому ти ходиш в окулярах, - сказав він старості поверху.  

- У мене немає проблем із зором, - пояснила Мирослава. - Ношу окуляри не через це.

- Зрозумів, - відмахнувся Костя й окинув поглядом свою супутницю. - Я привів вам людину, повністю розчаровану в житті. Знайомити треба?

- Жартуєш? - підстрибнула дівчина зі світлим волоссям, акуратно зав'язаним у пучок. - Аня, яка заткнула Немировського на літературі? Про неї вся група знає, - вона простягнула руку. - Про всяк випадок представлюся, я Лоліта.

- Пам'ятаю, - кивнула Аня.

Кілька разів їм доводилося перетинатися за межами університету. Перекидалися парою фраз, але далі не заходило. На заняттях ці дівчата були не дуже доброзичливими. Вони не звертали на інших уваги - мабуть, вистачало своєї компанії. Тоді Аня зрозуміла, як важко бути новенькою серед цих людей. Добре, що є Лєра, яка одразу все пояснила й завжди готова допомогти.

- Що я вже пропустив? - Денис вмістився на ліжку поруч з Анею і покрутив склянку віскі.

- Влад дорікнув Ані в тому, що вона проміняла книжки на інсту, - пояснила Лоліта. - Грьобаний розумник.

Ден кивнув, задумливо потираючи підборіддя.

- Я йому передам.

- Гей, - схопилася Лоліта. - Не треба, а то подумає, що ми про нього балакаємо.

- Хіба ні? - засміявся Денис.

- Усе, стуліть пельку, - встряла Мирослава і підсіла ближче до Ані. - Випивку цій дамі! - крикнула хлопцеві, який сидів в іншій частині кімнати. - Пиво будеш?

- У її випадку краще відразу віскі, - порадив Костя, присівши до них.

- Є й таке, - підтримала Лоліта. - Але починаємо з меншого, потім підвищуємо.

- Значить, я вчасно, - визнала Аня.

В компанії цих захмелілих юнаків їй навіть почало подобатися: спокійно, весело, і жодних проблем.