Читати книгу - "Новий Атлантис, Selene Evance"

— Відчуваєш для себе загрозу? — я заплющила очі й скривила посмішку. — Дай мені спокій, Кіане. Я справді втомилася. 

Проте він не дав спокою, а схилився нижче, загрозливо блиснувши чорними очима. 

— Вилізай. Ховатися в машині — соромно навіть для тебе.  

Я згорьовано зітхнула, відштовхнула його й вийшла. Ткнула пальцем у його плече й промовила:

— Перестань командувати, телепню. Я ніколи ні від чого не ховалася. Кому, як не тобі, про це знати. 

Ми вернулися до фінішу. Мене вистачило на кілька підбадьорливих посмішок, а затим, попрощавшись з друзями, я заплигнула в Міллі й поїхала туди, куди мене заведе асфальтована дорога. Мені треба було переварити те, що сталося, і заспокоїтися. Я однаково пройшла. 

Але програти Кіанові Еллінгтону було важче, аніж програти будь-кому іншому.

*** 

Схоже, у щасливій дорозі Віві почалася якась чорна смуга. А програвати вона не звикла. А якщо не може перемогти на дорозі, то піде іншим шляхом. Буду вдячна за всі коментарі та зірочки :) цьом.