Читати книгу - "Безсмертний полк. Священна війна Путіна"

Сталін обожнював цей гімн, що вихваляв Маркса, Енґельса, Леніна, а також і його. В апогеї великих чисток він полюбляв слухати ці рядки:

Изменников подлых гнилую породу

Ты грозно сметаешь с пути своего!

Ты гордость народа, ты мудрость народа,

Ты сердце народа и совесть его!

Проте війна вимагала інших слів. Сталін вибрав слова Сергія Михалкова і Ель-Регістана (псевдонім Габріеля Урекляна), які корегував особисто, зберігши мелодію Александрова. Тут уже не йшлося про партію: оспівували «Велику Русь», СССР і Батьківщину. І, звичайно, Сталіна:

Сквозь грозы сияло нам солнце свободы,

И Ленин великий нам путь озарил.

Нас вырастил Сталин — на верность народу,

На труд и на подвиги нас вдохновил.

Цей гімн співали з 1944-го до 1956 року. Після осуду з боку Хрущова культу особи Сталіна грали тільки музику аж до 1977-го, коли той самий Сергій Михалков зі схвалення Центрального Комітету Компартії змінив слова. Новий варіант мав дві важливі модифікації: вже не було згадки про Сталіна, але знову згадали про комунізм:

Славься, Отечество наше свободное,

Дружбы народов надёжный оплот!

Партия Ленина — сила народная

Нас к торжеству коммунизма ведёт!

Після розпаду СССР Росія мала потребу в новому гімні. Єльцин поширював, видавши указ, «Патріотичну пісню» Михайла Глинки (1804–1857) без слів, фрагмент із його опери «Життя за царя» (1836 р.). Ця врочиста музика була гімном Російської Федерації протягом десятьох років. Проте жоден поет не спромігся написати до нього текст. Слід, мабуть, думати, що ніхто не знав, якою була насправді природа нової Росії і що треба уславлювати...

Натомість Путін не вагався жодної миті: слід повернутися до початкового совєтського гімну, знову переробивши його. 30 грудня 2000 року він підписав указ: музика лишилася від гімну 1938 року, але слова, вже втретє, переписав вічний Сергій Михалков:

Россия — священная наша держава,

Россия — любимая наша страна.

Могучая воля, великая слава —

Твое достоянье на все времена!

От южных морей до полярного края

Раскинулись наши леса и поля.

Одна ты на свете! Одна ты такая —

Хранимая Богом родная земля!

Скептики в Москві жартували: слова міняються, а пісня завжди та сама. Совєтське коло замкнулося.

Совєтизм без комунізму

Хитрощі Путіна полягали в поверненні до совєтських цінностей, позбавивши їх властивої їм комуністичної сутності. За Єльцина, оскільки комуністи становили справжню противагу владі, це було неможливим. Але тільки-но всяку опозицію, гідну цієї назви, ліквідували, інколи в буквальному значенні цього слова (я думаю про Бориса Нємцова, ліберального державного діяча, вбитого 2015 року, і про видатну журналістку Анну Політковську, що зазнала тієї самої долі 2006 року, якщо згадати тільки найвідоміших), Путін мав поле для маневру, щоб без вагань здійснити «совєтизацію».

Ось як діяв режим. Провідні ЗМІ, які він контролював, почали дедалі наполегливіше позитивно згадувати совєтський період, привертати увагу не тільки до великих економічних досягнень, а й до завоювання космосу, тодішнього спорту і балету, вшановувати совєтських учених, письменників і митців, ба навіть совєтських шпигунів. Рік за роком телебачення транслювало дедалі більше совєтських фільмів, детективів, героями яких були міліціонери (поліцаї совєтської доби) або агенти розвідки, концертів колишніх зірок совєтської доби, документальних фільмів, які уславлювали совєтські військові, наукові та промислові досягнення, а також цілу сукупність ток-шоу та інших передач, присвячених тому спільному минулому. Частка ефірного часу, присвячена совєтському «програмуванню», наростала крещендо. Йшлося (і йдеться досі) про здійснення занурення в минуле, щоб по-новому прочитати його — вже позитивно. Я, наприклад, зберегла в пам’яті передачу, під час якої один режисер розповідав про труднощі, зумовлені цензурою брежнєвського періоду. Ведучий слухав його, всміхаючись, засвідчуючи своє щире співчуття («Ох, ми добре знаємо, що тоді все було нелегким!»). Проте запрошений дуже швидко згадав про «добру атмосферу», яка панувала на знімальних майданчиках, тож і затьмарив отак спогад про цензуру, немов ішлося про минущу бурю. У «справжньому житті» не можна було надрукувати чи інтерпретувати жодного рядка без печаті лиховісного Головліту, управління, яке завідувало цензурою. Нині на телебаченні вкрай рідко можна натрапити на фільми із зображенням протесту, зняті під час перебудови або ж належні до тих, яких за совєтської доби, власне, й не показували. Адже вони надто похмурі, надто обвинувальні.

Щоб мати уявлення, яке місце займає совєтизм на телебаченні, досить поглянути на програми кількох великих телеканалів. Візьмімо один із головних — «Россия-РТР». Середа 16 січня 2019 року: ток-шоу «Лінія життя», започатковане 2002 року, в ньому митці, письменники, вчені та діячі культури розповідають про свій життєвий шлях. У більшості випадків ідеться про осіб, які стали відомі за совєтської доби. П’ятниця 18 січня; культовий фільм 1980 року «Петровка, 38», де йдеться про працю совєтського карного розшуку. Субота 19 січня: «Далекі близькі», ток-шоу, яке веде популярний Борис Корчевніков, що «щиро розповідає про життя зірок совєтського кіно, яких знали всі завдяки «Советскому экрану», ілюстрованому журналу з великим тиражем», як стверджує сайт цієї передачі. Далі йде щотижнева передача «Пішки», присвячена цьому дню в Москві в 1940-х роках та москвичам. Ще пізніше йде фільм «Пізні побачення» (1980 р.), совєтська мелодрама: історія невдалого кохання двох сорокарічних людей, які не спромагаються збудувати нове життя. Неділя 20 січня: «Сміхопанорама», передача, яку веде вже літній комік Євгеній Петросян, що представляє гумористів совєтської і російської сцени. Згодом передачу «Далекі близькі» повторюють. Наприкінці дня можна подивитися «Анну на шиї», совєтський фільм 1954 року за оповіданням Чехова. Решта програми присвячена новинам і сучасним серіалам або фільмам. У програмі немає жодного іноземного фільму.

Візьмімо тепер телеканал, присвячений кіно: «Дім кіно». Присутність совєтських фільмів приголомшлива. Телеканал працює 24 години на добу. З дев’ятьох фільмів у програмі в суботу 19 січня сім совєтських! Це «Спортлото-82» (комедія, 1982 р.); «Королева бензоколонки» (комедія, 1962 р.); «Висота» (мелодрама про будівництво металургійного комбінату, 1957 р.); «Афоня» (комедія, 1975 р.; перевиховання дрібного шахрая); «Дорослі діти» (драматична комедія, 1961 р.: конфлікт між батьками-матерями і дорослими дітьми); «Галасливий день» (мелодрама, 1960 р.; конфлікт поколінь, змушених співіснувати); «Три дні в Москві» (комедія, 1974 р.).

Зрозуміло, ця реабілітація совєтського періоду — що постає