Читати книгу - "Вуаля маля, або Пологи по-київськи, Тетяна Гаркуша"

– Згодна з тобою. Багато людей, які називають себе православними, судять вузько, зашорено. Не припускають, що Євангеліє – це ширина і висота безмежна. І воно не заганяє людину в рамки.

– Так, не все так, як виглядає, – погодився Славко.

– Це точно. І зовні може здаватися, що все погано. Буває, ми даремно засуджуємо людей, що вони не працюють над душевною чистотою. А вони вигрібають глибинні пласти, і зовні здається, що нічого не робиться. А ті що виглядають для себе і інших чистими, всередині брудні. Це як з прибиранням у квартирі.

– А ще ми не точно розуміємо ту ідею, яка закладена в євангельських рядках. В міру свого досвіду, свого розвитку.

– Та що й казати! – погодилась Санечка. – Думка приходить з небом, з поглядом на красу. Але ж виразити це ми часто не вміємо. Усі ми висловлюємо свої думки і почуття відповідно до того набору слів, кліше, фразеологізмів, якими обростає наша мовна свідомість протягом росту і розвитку. І всі наші висловлювання –лише переклад. З мови нашої душі. І в кожного ця мова своя. І лише перекладаючи на мову слів ми розуміємо одне одного. Але в когось цей переклад вдалий, а в когось і кострубатий. І часом не виходить порозумітися, хоча мовою душі люди би сказали так, щоб їх зрозуміли, так, щоб не образити когось ненароком... Треба бути більш уважними до людей, а не до слів, які ми могли не так витлумачити.

– Це правда, – погодився Славко. –  А ще й з роками світогляд наш ускладнюється, і ми стаємо все самотнішими і самотнішими, єдність за багатьма параметрами з друзями, групами людей руйнується, бо те, що колись об'єднувало, уже не займає місця у наших душах, а нове, ускладнене, світобачення не сприяє єдності. Це як машина, яку апгрейдили: апгрейджені машини унікальні і не мають первинної єдності. Часом страшно усвідомлювати, що на тебе дивляться ті, від чиїх очей ти не сховаєшся. А ти так обріс усім цим тюнінгом, що тебе і самому собі не видно. Мій ангел дивиться на мене і намагається розгледіти мене самого за всім цим.

Глибока ніч тягнула їхні очі у сон, приземляючи піднесені міркування.

– Зі Славком щастя твоє, квіточко! – сказала я Санечці. Медсестричка здивовано дивилася на мене. Авжеж, у неї був перший шок, що я назвала ім’я її друга.

– Але… Славко… Він же просто друг.

– Але ви кохали одне одного. Чи не так?

– Так… Проте все вже перегоріло давно. Ми просто друзі.

– Це так здається. Людина, яка готова годинами переписуватися з тобою, вислуховувати твої найтонші думки і відтінки настроїв – це по-справжньому віддана тобі людина. А іскра – вона може знов спалахнути. Та й буде так. Головне – не відштовхнути.

– Навіть не знаю, що сказати…

– А нічого не кажи, Санечко. Іноді краще прикрутити звук розуму і додати голосу серця. Все в тебе буде добре!