Читати книгу - "Тіні Системи 2, Марті"

Кіра сиділа на холодній бетонній підлозі, спостерігаючи, як темні очі істоти з капсули оглядають її. Але в голові її раптом спалахнули спогади — зовсім інша сцена, інше місце. 

Теплий вітер, запах лісу, простір без постійної тривоги. Кіра і Олекса, як двоє мандрівників, що йшли в один бік, сповнені надії. Вони були далекі від «Тіні», поза їхніми впливами. Вони вірили в майбутнє. 

— Ось тут, Кіро, ми можемо створити нову цивілізацію, — сказав Олекса, стоячи на вершині пагорба, на його обличчі була та сама рішучість, яка завжди штовхала його вперед. — Це наша земля. Тут нічого не загрожує. 

Він показав на горизонті, де світилися далекі вогні згорілих міст, забутих країн, місць, де люди давно перестали вірити в щось більше. Але вони не були такими. Вони могли створити щось нове. 

— Ми не потребуємо того, що залишили позаду. Можна почати з чистого аркуша, — казав він, але його погляд час від часу тьмянів, коли він думав про те, чого вони ніколи не зможуть зробити. 

Кіра підняла погляд і побачила, як його очі погасли. Це було не від страху чи розчарування, а від усвідомлення того, що вони—не звичайні люди. Вони були вже частково чужими. 

— Я майже робот, — сказав він тихо, коли вони сиділи поруч, дивлячись на захід. — Ти теж. Ми не можемо створити те, що ти хочеш, Кіро. Ти не зможеш народити дітей. Ні я, ні ти… 

Ці слова, мов ножем по серцю. Кіра глибоко вдихнула, почувши їх. Вони були правдою, і цю правду було важко прийняти. Можна було створити нову цивілізацію, але без того, що робить її справжньою — життя. Спадкоємність. Родина. 

Вона спробувала посміхнутися, але ці слова вбивали все тепло, що залишалося в їхньому світі. Вона не могла уявити життя без надії, без майбутнього, яке передаватиметься з покоління в покоління. І це було тим, що вони втратили назавжди. 

— Але ми можемо побудувати щось інше, — сказала вона, хоча сама не була впевнена в тому, що насправді їй залишалося. 

Олекса нахмурився. 

— Можна створити структуру, але не душу. Що ми залишимо після себе, якщо все буде тільки про нас? 

Вони довго мовчали, поки ніч не вкрила їх тихим спокоєм. Вітри в лісі заспокоювали, а Кіра знову запитувала себе, чи могли б вони змінити цей світ. Чи могла вона колись насправді почати все спочатку. 

Але все це залишилося лише мрією, що зникала з кожним днем, проведеним у «Тіні».