Читати книгу - "У темряві серця, Марина Вітер"

        Коли Арман ступив на бруківку Сен-Люміє, місто здалося йому чужим, занадто багато змінилося за ці роки. Колись він ходив цими вулицями як спадкоємець старовинного роду, як бездоганний аристократ у вишитому камзолі, як мисливець за владою, а тепер він йшов із порохом у крові, з болем за плечима й полум’ям у грудях.

        Серед натовпу він був невидимий — саме так, як треба. Місто гуділо — усі говорили про Анрі. Молодий претендент, що швидко зібрав навколо себе незадоволених дворян, обіцяв "нову епоху", "чисту владу", "порядок через силу". Його промови нагадували Арманові отруту, загорнуту в оксамит.

        Першим, до кого звернувся Арман, був старий барон Мальвуа, людина обережна, але ще з тих, хто пам’ятав честь.

— Ти живий, — мовив барон, дивлячись на нього, ніби на привида.

— На жаль, — усміхнувся Арман. — І тепер мушу робити те, що мав зробити давно — зупинити Анрі.

         Барон зітхнув:

— Ти запізнився, половина двору вже клянеться йому. Він має золото, війська, промову на кожне свято.

— А я маю правду і кількох вірних.

— Твоя правда нічого не вартує, якщо вона не підкріплена силою. — Барон налив йому келих вина. — Але… якщо ти справді серйозно… я знаю одного, хто все ще слухає голос серця, а не золота.

          Тим часом у притулку Олівія й Гаспар ховалися з Елоїзою, повз них проходили патрулі, земля здригалася від їх кроків, але щось тривожило її сильніше, ніж шум солдатських чобіт — її серце. Вона знала: Арман зустрінеться з Анрі і це буде боротьба не за трон, не за владу — а за душу, за пам’ять Нансі, за майбутнє дитини.

          Увечері Елоїза обійняла її:

— А тато повернеться?

         Олівія погладила її волосся.

— Завжди.

        Вночі Арман таємно зустрівся з одним із найвпливовіших радників короля — герцогом Сен-Жерменом, той уважно вислухав усе, після чого узяв у руки листа з печаткою Анрі.

— Цей чоловік занадто амбітний, Армане, його обіцянки — як туман, але він сильний і має підтримку. Якщо ти хочеш його зупинити… доведеться діяти радикально.

— Що саме ти пропонуєш?

— Публічний виклик, а саме двобій честі на очах у всієї зали це старий звичай, але якщо ти виграєш — він втратить обличчя, а якщо програєш… — він замовкне.

— Я вже втратив усе, що мав, але не себе.