BooksUkraine.com » Сучасна проза » Мольфар 📚 - Українською

Читати книгу - "Мольфар"

122
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Мольфар" автора Марія Іванівна Чумарна. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 39
Перейти на сторінку:
які розбурхала ця дівчина. Він розгорнув її книжку, яку ще не встиг переглянути, але сутінки не дали читати…

— Ну, як тобі моя «Савонарола у спідниці»? Це її так студенти прозвали! — його однокурсник, шеф Анни, вже добряче випив і був у стані філософської ейфорії.

— Так, міцний горішок! Як ти з нею справляєшся?

— То вона з усіма справляється! Вона так легко ставить всіх на місце, що я інколи думаю собі: це вона керує кафедрою — чи я?

— У тебе з нею щось є?

— Ти що — смієшся? Це тобі не студенточка, що завалює сесію! — друг зареготав і поплескав Дмитра по плечу. Побачивши, що той знітився, вже серйозно сказав:

— Не хвилюйся, старий, це між нами. З ким не буває? Та й робота в нас така! — обидвоє зареготали. — Знаєш, скажу тобі тет-а-тет: у мене була така «давалка», що вирішила півгрупи до мене переводити… Груповуха — це погано, сам розумієш… Ця твоя вирішила свою справу, а потім просто чемно вітається — і все. Просто вміло розрахувалася…

Та якби моя Ксенька знала… жінки дурні… вони не розуміють, що для чоловіків це все нічого не значить… так собі — розслабився і отримав задоволення… а сім’я — то зовсім інше… А Лариска твоя як? Все така ж королева балу?

— Все така ж… — у Дмитра вже зовсім зіпсувався настрій. Десь при чарці і при темі ляпнув йому про ту студенточку. Чи лише з ним таке траплялося? А цей далі нагадує… він навіть забув, як та коза виглядала…

— Послухай, у мене до тебе діло. Я не можу дати Анні тему, яку вона хоче взяти на кандидатську. Не можу, бо треба підперти своїх крутих докторанток, сам розумієш. Анна може гори матеріалу перевернути. А вона вперлася в того Хайдегера — її цікавить феномен мови. Тема не об'їжджена, — сам розумієш… може, ти взяв би її до себе? Я чув, що у тебе з’явилася викладацька ставка…

— І все ти чув, і все ти знаєш!

— Дмитре, будь другом! Колись тебе виручу!

— Я подумаю…

— Думай, філософе…

Молодь співала під гітару, посеред галяви потріскував вогонь. Угар розмов і суперечок помалу розвіявся, — і Дмитро побачив, що Анна стоїть, обіпершись до дерева: уже віддалена від всього, що відбувається довкола неї…

Він тихо підійшов, щоб попрощатися.

— Щиро був вражений вами, — поцілував дівчині руку.

— А ви коли-небудь слухали, що відбувається в природі, коли сходить і заходить сонце? Двічі на добу настає мить істини: все завмирає в благоговінні…

— Я виріс у місті… і в мене мить істини наступала лише тоді, коли на сусідський балкон прилітали весною ластівки…

— Якщо ви це помітили — ваша душа не пропаща…

— Дякую! Обов’язково скажу вам свої враження про книжку!

Книжки він так і не прочитав, зробити Анні пропозицію перейти на його кафедру не насмілився.

Але щось у ньому надламалося… щось дуже змінилося в його житті, тому що від часу їхньої зустрічі його почали переслідувати у снах кошмари з дзеркалами…

* * *

Сонце вже добряче припікало, — тільки високі заборола дерев давали прихисток тіні Дмитро ще раз відклав свої папери, які вже починали його дратувати. Всі ці логічні схеми, задуми. — це не спрацьовувало…

Він закрив очі і занурився в тишу й гомін лісу..

Треба відключитися від цих борсань у безглуздих думках. Спробувати звільнити свою «чашку»…

Вже на грані засинання чийсь голос тихо, але чітко й виразно запитав:

— То чому ти вирішив писати книжку? Твої монографії — звичайнісіньке переливання чужих пустот в чужий порожній мішок… нічого переболілого, вистражданого, винесеного із глибин серця! Хто сказав тобі, що в тебе є дар письменника?

Дмитро був надто розслабленим, аби відкрити очі. Він не мав відповіді…

Врешті схопився, порився в рюкзаку, знайшов записник і книжку «Бунт Сократа». Великими літерами вивів у записнику: «Питання» — і тричі жирно підкреслив. Далі записав:

1. Чому я поїхав у гори? Справжня причина!

2. Коли виникла ідея написати роман? Що спонукало? Чесно!

3. Чи збираюся я приймати на роботу Анну? Мотивації «за» і «проти».

4. Що мене притягає в цій дівчині?

5. В чому полягає моя брехня? Кого обманюю? Точніше: коли я взагалі буваю правдивим?

6. Що таке правда — в моєму розумінні?

Спершу фраза вибудовувалася дуже довго, а далі питання самі посипалися без фіксації розумом. Його прорвало! Виявляється, сам не здогадувався, скільки в нього претензій і гострих запитань до власної персони!

Списавши два листки, перевів подих. Відповіді ще мовчали, але йому вже полегшало. Перший крок зроблено.

Гаразд, тепер можна перепочити.

Дмитро зручно вмостився на своєму спальнику і відкрив книжку… просто навгад, на першій же сторінці, яка відкрилась.

* * *

«... — Діотімо, я знову перед тобою — як хлопчисько. Минулого разу ти так і не дала мені змоги бодай про щось запитати, — ти засипала запитаннями мене…

— Доречно б тобі повчитися ставити запитання жінці в розмовах зі своєю Ксантіпою!

— Годі, Діотімо, ти знаєш, що Ксантіпа уміє вгадувати всі мої запитання і дуже красномовно відповідає на них, не даючи мені передихнути!

— Не перестаю дивуватись мудрості богів! — засміялася Діотіма. — Не дали занапастити мудру голову солодкими лестощами і приспати твою пильність муркотаннями кішки! Кожного разу, стрічаючись з тобою, бачу, як твоя мудрість набирає блиску діаманта — і все завдяки твоїй непоступливій терці! Хоч і пізнувато, а тебе запрягли до воза!

— Це правда, — спокійно відказав Сократ і присів навпроти Діотіми. — Ніщо так не присипляє розум чоловіка, як ілюзія сімейного благополуччя. Якби не моя Ксантіпа — мені довелося б спати на поцвяхованих дошках, аби не втратити пильність, гостроту слуху і зору.

— Що не дає тобі спокою цього разу, Сократе?

— Це Ерос. Допоможи мені збагнути, чи можна його вважати богом.

— Ти сам сказав, що боги мають бути прекрасними і досконалими, а про Ерота цього не скажеш. Він оманливий і підступний.

— Тоді хто він — людина?

— Він — геній: посередник між богами і людьми. Саме завдяки геніям люди отримують можливість розкривати в собі божественні таланти. Генії навчають і надихають їх через сни і сновидіння, тому ті, кому відкрито тайни геніїв, стають великими художниками, пророками, а всі інші — просто ремісники.

— Виходить, він володіє мудрістю світу?

— Ми уже вияснили з тобою, що Ерос є прекрасний і потворний водночас. І водночас в ньому стільки мудрості, як і невігластва. Він безсмертний і смертний, — як і плоди його діянь… Скажи мені, Сократе: якщо ти шукаєш в Еросі прекрасного — то чи хочеш, аби

1 ... 18 19 20 ... 39
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мольфар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мольфар"