Читати книгу - "Незрозумілі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Головко озирнувся. Романич виглядав так, ніби нічого не сталося. Ніби і не збирається він зустрічатись після уроку з кулаками Бадія. Несподівано Ромка перехопив Сашків погляд, презирливо посміхнувся, відвернувся і вдав, що страшенно цікавиться тим, що відбувається на уроці. Але Головко, який все ж не один день знав Романича, помітив, як дрібно тремтять у того руки...
Дзвоник пролунав різко, хоч і очікувано. Як тільки Светочка пішла з класу, почався неабиякий гамір. Перерва була маленькою, тому всі хотіли встигнути побачити видовище і поспішали зайняти найкращі місця в «глядацькій залі».
— Ти, чмо болотне, давай вали скоріше! — Бадій схопив Ромку за руку і підштовхнув до виходу.
— Граблі забери, бройлер перекачаний! — вивільнився Мельник і неквапом вийшов із класу. Бадій, закипівши, як забутий на плиті чайник, поспішив услід.
Сашко теж схопився зі свого місця і майже побіг за ними.
У дворі школи вже зібрався чималий натовп. Тут були не тільки представники їхнього класу. Судячи з усього, хтось устиг про все розголосити багатьом, і спостерігати «бій без правил» поприходили й інші школярі.
Бадій стягнув із себе футболку, кинув її Цимбалюку, який стояв неподалік.
— Потримай, а то знову кров’якою замажу, — коротко рубанув. Його м’язи напружинились, наче змії, що зачаїлись перед нападом. — Де ти там, придурку? — покликав він Мельника. — За кого вступаєшся? Та у неї вже мужиків було більше, ніж тарганів у нас у їдальні. Мені братан розповідав, що з малолетства наша Светочка хлопчиків любить. Тільки лінивий з нею не... — не встиг договорити своє Бадій, як Мельник несподівано підскочив до нього і з глухим хеканням, наче дрова колов, вдарив у щелепу.
Бадій цього явно не чекав — удар він пропустив, але на ногах устояв. Різко відскочив убік, тернув себе лівою рукою по щоці і блискавично викинув уперед праву руку. Ромка, який у той момент намагався підійти ближче та продовжити наступ, ніби напоровся на кам’яну стіну. Удар потрапив йому в перенісся. З носа хлюпнула кров, забризкавши руки Качку. Кілька крапель упало на джинси. Глядачі заревіли від захвату — оце видовище!
— Ах ти сука! — розізлився Бадій, загилив Ромці ногою в коліно, від чого той звалився на землю. Качок почав нещадно бити його ногами, намагаючись вразити голову.
— Давай-давай! — заволав Цимбалюк. — Мочи його! — аж підскакував.
Усе це відбулося буквально за секунди. Сашко застиг від якогось незрозумілого відчуття. Хоча ні, зрозумілого. Йому було страшно. Навіть дуже СТРАШНО! Тіло несподівано стало м’яким, ноги — ніби приклеєними до землі. Нестримний дрож не давав змоги взяти себе в руки.
«...Вчинки... мужність...» — несподівано згадав татові слова. Згадав ситуацію з Ромкою, маленького першокласника, який плакав на унітазі. Його він, Сашко, тоді врятував. Після того стали вони друзями. А зараз?
Якась сила, ніби снаряд з гармати, виштовхнула Сашка з юрби. Він врізався в Бадія, що гамселив уже, здавалося, нерухомого Ромку, схопив його двома руками за слизьке, розпашіле тіло, звалив на землю. Краєм вуха почув захоплені крики.
Бадій вивернувся з «обіймів» миттєво, скочив на ноги, оцінив обстановку, впав на коліна, у запалі боротьби забувши про улюблені джинси, і почав кулаками гамселити Головка по обличчю. Рот у Сашка наповнився чимось солоним, за секунду він уже майже не відчував ударів. Звивався, відмахувався кудись у повітря руками, намагався схопитися на ноги. Болю не було. Був тільки озвірілий Байдюк, протистояти якому не міг, і не міг дозволити собі здатися...
— Шухер! — заволав хтось. — Фізкультурник зі Светочкою!
— Бадій! — закричав Цимбалюк. — Линяємо! Кидай цих дебілів! Вони і так вже не дихають, — потягнув того від Головка.
Качок, засліплений адреналіном, спочатку відмахнувся, поглянувши на Цимбалюка білими від люті очима. Потім погляд його став осмисленим, він зрозумів, що хочуть від нього, схопив футболку і за мить щез у юрбі, яка помаленьку стала розсотуватись.
Сашко лише тоді зрозумів, що його вже ніхто не б’є, коли над ним схилилося стурбоване обличчя фізкультурника.
— Головко, ти як? Чого зчепилися? — намагаючись допомогти Сашкові встати із землі, спитав Ігор Степанович. Сашко спробував сісти. У грудях пекло. Боліли забиті ребра, важко було ворушити губами.
— Жа... правду, — прошамкав.
— Ех ви, правдолюби, — вже спокійніше вимовив фізрук. — Хрін із ним, на війні вбивають один одного, а тут чого?
— Ви... слова... непедагогічні вживаєте, — силився пожартувати Сашко, але розбиті губи знову нагадали про себе. — Хрін... — скривився від болю.
— Тьху, він ще й жартує, — розвів руками Ігор Степанович. — Хрін — це рослина така. До твоєї уваги, — махнув рукою, наче відганяючи від себе мух.
Сашко, терплячи біль, звівся на ноги. Неподалік уже стояв Ромка Мельник. Йому Свєточка витирала вологими серветками розбитий ніс. Романич зачудовано спостерігав за її руками, його запухлі очі блискотіли незбагненними іскрами. Несподівано для неї, а може, і для себе схопив долоні Світлани Михайлівни у свої, поцілував їх теж розбитими, як і в Головка, губами. Свєточка відсахнулася, почервоніла, щось тихо сказала Мельникові і поспішила до школи, залишивши «потерпілих» на фізкультурника.
Ромка провів її зосередженим поглядом, а потім незграбно, всім тілом повернувся до Сашка. Шкіра навколо очей стала червоно-синьою, з носа все ще сочилася кров.
— Дякую тобі, — сказав голосом, наче між ними ніколи не було непорозуміння.
— За що? — струснув із джинсів пилюку Сашко. — Я ж навіть допомогти тобі не зміг, — махнув рукою.
— За спробу, — скривив в усмішці губи Мельник, намагаючись не видавати біль. — Блін, тепер тиждень нормально їсти не зможу.
— Фігня! Головне, що за честь заступився, — підморгнув підбитим оком Сашко.
— Так, бійці, — втрутився фізкультурник, — ходімо в медпункт.
— Куди? — вигукнули разом Ромка із Сашком. — Там зараз нас директриса спалить!
— Це точно, — зупинився Ігор Степанович. — Що ж із вами робити? — похитав головою.
— Зрозуміти, вибачити і відпустити, — словами героя популярного шоу відповів Головко.
— Травм, несумісних із життям, немає? — глянув із підозрою на хлопців фізкультурник.
— Та ми вже як огірочки! — випалив Ромка.
— Ага, радше — як баклажани, — не стримав жарту, поглянувши на друга, Сашко.
— Ну, жартуєте — значить жити будете,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незрозумілі», після закриття браузера.