Читати книгу - "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
депутати оглядали баняки і йшли геть помахуючи на Ядзю вказівним пальцем - діти лягали на полудень спати Груба Марія поспішала до Великої і Малої Марій розказати як усе минулося а Ядзя верталася на город збирати з картоплі колорадських жуків
найкраще Ядзі було у жидівки а Ядзя знала що каже бо перебула у стількох людей стількох попідмивала бабусь і стільком малим дітям витирала носи що гріх сумніватися - жидівка була дуже висока і гарна - коли Ядзю до неї привів її чоловік вона сиділа з донькою на гойдалці в саду й читала французький журнал Ядзя дуже її боялася бо бачила що чоловік теж її боїться тому не відходила від чоловіка і його велосипеда навіть не сміла подивитися вгору - лиш чула як вони через неї сварилися невідомою мовою і який у жидівки глибокий грудний голос - але потім жидівка пішла до хати й винесла Ядзі велетенську булку з маслом і Ядзя назавжди її полюбила як вірна собака що любить своїх господарів ніби за їхню ласку а насправді за їжу
пані я буду Вам усе робити буду бавити дівчинку буду на річці чистити срібло ходитиму до крамниці й віддаватиму всю до копієчки здачу прибиратиму в кімнаті замітатиму митиму посуд збиватиму сметану - і буду завжди мовчати як риба в склянці ніколи не скажу Вам слова впоперек тільки візьміть мене до себе і годуйте мене
Ядзя вмлівала перед жидівкою особливо коли приносила ввечері їй воду мити ноги або коли сиділа під горіхом з дитиною а вона сиділа навпроти й читала - в неї були окуляри з тонким золотим ланцюжком який змією сповзав від скроні до шиї і на зап’ясті в неї був годинник хоча Ядзя не знала що то годинник думала - там живе маленький чортик і не дивувалась бо жидівка могла мати свого чортика Ядзя не сумнівалася що вона могла мати і мітлу і хвіст і совині очі опівночі що вона може літати ночами і тому інколи її чоловік іде на кілька днів геть але завжди повертається з опущеною головою і повною торбиною невідомих фруктів - коли він ішов жидівка сиділа в мансардочці й курила китайські трави а Ядзя підглядала за нею через щілину в дверях і найбільше тоді хотіла гладити жидівку по голові бо їй здавалося що вона плаче і її зелені очі можуть утратити колір або стати звичайними - а раз жидівка покликала Ядзю до себе й посадила її собі в ноги як вірного пса і Ядзя її тоді вдруге полюбила назавжди
я буду з тобою скільки битиметься моє серце кохана митиму тобі ноги перегортатиму сторінки французького журналу й маститиму булки маслом тільки не відганяй мене від себе й дозволяй гладити по голові
жидівка розповідала Ядзі про себе про світ про чорних людей про великі річки і кам’яні австрійські мости потім знов про себе але вже своєю мовою і Ядзя не помічала зміни далі розуміючи кожне слово запам’ятовувала мовлене як магічне закляття проти дощу й того дня вона втретє полюбила жидівку так як дають обітницю духовної незайманості й того дня жидівка теж її любила як ніхто й ніколи більше - а назавтра з’явилася цьотка Тофілька щоб забрати заплакану Ядзю до себе бо їй знову потрібна була нянька - і Ядзя у вузлику понесла з собою три рублі і сорок копійок здачі і чорта на зап’ясті
мені шановні депутати ніде так не було добре як у жидівки а я стільки людей перебачила що знаю що кажу і не думайте я не хочу її знову побачити - ні - жидівка напевне померла у війну або з чоловіком переїхала на батьківщину та й зараз вона була б уже стара а я не хочу знати яка вона стара але тільки її я дійсно люблю і моя любов вірна і щира як любов собаки до господаря я живу єдино тому щоб вона за мною спостерігала - в моїй хаті отут над образом деколи сидять її очі й на подвір’ї деколи сидять коли скосити траву то видно й на толоці - всюди де б я не ходила і де б не була і що б зі мною не сталося поганого - нема гіршого ніж прокинутися вранці біля Петра і не відчути на собі її погляду й мені здається я і мої діти стаємо на неї зовні подібними як то буває зі старим подружжям а коли ніхто не чує я називаю свою старшу доньку не Мирославою а Миррою і вона справді більше Мирра а не Мирослава навіть коли Велика Марія обзивала її вошивою вона все одно була Миррою і ми часто з нею ходимо повз жидівський будинок Остафійчуків щоб піймати запах китайських трав і щоб побути там звідки нас силоміць викинули
тому мені байдужі будь-які біди і злидні от вчора я сказала Петрові що дома закінчилася мука а він тільки відмахнувся рукою мовляв це вже немає ніякого значення ніякогісінького бо мені вже не треба муки і пирогів і тебе а сьогодні я знайшла за пічкою акуратно розпакований лист від коханки яка пише що
в мене Пєтєнька все гаразд Серьожі підійшли чоботи які ти прислав тільки щось він зараз хворіє бо в нас два місяці без перерви йдуть дощі і мені Пєтя дуже без тебе одиноко все чекаю коли ти скажеш їй про нас і приїдеш
і я заховала лист у пазуху як колись ховала туди гриби й побігла до Петра на роботу викрикуючи: Пєтєнька! Серьожі підійшли чоботи які ти прислав! - але мені всередині було байдуже і до Петра і до Мотрі най би собі їхав хіба я тримаю? - Пєтєнька! Дуже без
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи», після закриття браузера.