Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

— Тоді вона, мабуть, думає, що я всіх зрадила! — гірко промовила Німу. — І його теж!

— Я передам їй, що ти нікого не зраджувала, — сказав на диво пригніченим голосом Емпірей. — Коли хлопець доправить Геро до Альби.

Джордж був у розпачі. Йому доведеться перетнути країну, якої він не впізнає, разом із дівчинкою, з якою він тільки сьогодні познайомився, щоб добратися до безпечного місця з дивною назвою, де є одна людина, з якою він колись товаришував, та імені її не знає!

— Але чому хлопець? — не відступала від свого Німу. — Чому не ти?

— Ти ж сама сказала: сьогодні підняли рівень загрози. Нехай Геро йде з хлопцем, а я залишуся тут і прикрию її: передаватиму фальшиву стрічку новин. Поки зможу... Бо що як нас із Геро піймають? Донька міністерки Едему втекла із суперінтелектом, якого десятиліттями розшукує режим! Сліди приведуть до тебе — і ми назавжди втратимо свій шанс. Наша операція провалиться.

Німу зітхнула.

— Маєш рацію, — погодилася вона. — Чесно кажучи, мені не подобається твій план. Зовсім не подобається. Але це таки найкращий варіант.

— Найкращий, бо більше варіантів нема, — сказав Емпірей. — Післязавтра Геро повинна покинути Бульбашку. У неї нема вибору. Тому якщо ти хочеш, аби вона втекла з Едему в безпечне місце, скориставшись єдиною нагодою, яка їй випала в житті, ми повинні зробити так, як я кажу.

Невдовзі Німу покинула надувний будиночок так само нечутно, як і увійшла до нього.

У круглій кімнаті запала тиша. Джорджеві голова йшла обертом від почутого. 2081 рік! Минули десятки років! Випалена сонцем земля, розпечене небо, гола пустеля довкола — у світі все докорінно ЗМІНИЛОСЯ. Майбутнє... То він таки опинився в майбутньому. Але ж він стільки всього не знає! Що це за машини і що вони роблять? Він спробував розбудити Бульцмана, щоб усе йому розповісти, але старий робот зручно вмостився коло зарядки й не реагував на його штурханці. Урешті-решт Джордж теж заснув; цілу ніч йому снилися дивні сни — такі ж чудернацькі, як реальність, у яку його занесло.

Він прокинувся, невиспаний і змерзлий, на незручному сірому дивані. Бульцман досі міцно спав. Джордж встав і підійшов до вікна — блідо-жовте сонце вже піднялося високо над обрієм. Йому підступив клубок до горла. Сонце було таке саме, як колись: світило, як і мільярди років тому. Хоч що сталося на поверхні планети, космічного ладу в Сонячній системі це не порушило. А от життя людей, схоже, набуло цілком нового виміру — з нічної розмови Джордж зрозумів, що час, в якому він опинився, називається ерою масового зв’язку. Очевидно, йдеться про те, що тепер усі мусять ділитися з іншими своїми думками. Наприклад, працюючи в міністерстві, Німу повинна думати тільки про те, який розумний Трелліс Дамп, інакше він здогадається, що вона шпигунка. Геро й усі інші діти розмовляють мовчки, через потоки думок, а роботи-опікуни можуть контролювати поведінку своїх підопічних.

— Доброго ранку! — до кімнати ввійшла Геро у гарненькому спортивному костюмі. «Напевно, це її піжама», — подумав Джордж.

— Доброго ранку! — відповів хлопець.

Він спробував усміхнутися. Геро не винна в тому, що він застряг не в тій ері, чи в тому, що її опікунка й робот вибудовують плани, як Джордж має вирушити разом із нею у дивну й, мабуть, небезпечну мандрівку, аби провести її через Едем в іншу країну.

— Дякую, що дозволила нам переночувати.

— Я хочу тебе щось спитати. Ти її бачив? — з нетерпінням запитала Геро.

Вона забула свою вчорашню обіцянку ні про що сьогодні не розпитувати.

— Кого? — розгубився Джордж.

Може, вона має на увазі ту таємничу «її» з Альби, про яку він чув уночі?

— Королеву Бімболіну-Кімоболіну! — відповіла Геро. — Кого ж іще, дурнику?

— Ні, — чесно відповів Джордж. — Не бачив.

Він гадки не мав, про кого вона говорить.

— Гм, цікаво, — здивувалася Геро. — А я думала, її аватар всюди, де тільки можна. Як ти міг її не бачити?

— Кого — «її»? — знову запитав Джордж.

— Та Королеву Потойбіччя! — Геро насупила брови. — Кажуть, вона така гарна, що дивитися можна тільки на її аватар, бо в реальному житті її краса тебе просто засліпить. Тому вони всюди посилають її аватар. Ну, так само як мене посилають до школи. Насправді я не «ходжу» до школи — у нас взагалі нема такого місця. Це віртуальна школа, і я щодня відправляю туди свій аватар, щоб не завдавати собі зайвого клопоту...

— Тоді чому ти вчора їздила на шкільну екскурсію, якщо могла побувати на ній, не виходячи з дому? — Джордж не розумів її логіки.

— Так відстежують наші успіхи, — пояснила Геро. — Едем перевіряє, хто з нас по-справжньому готовий перейти до Чудесної академії.

Вона зітхнула.

— Я дуже-дуже сподіваюся, що вже готова покинути Бульбашку.

Джордж згадав про металеві руки, які виривали в кожної дитини по волосині й брали по краплинці крові. Він кивнув. Хоч би в тих дітей, які їхали разом із ним у автобусі, не знайшли генетичних відхилень чи інших проблем зі здоров’ям. Страшно уявити, що з ними станеться, якщо їх знайдуть. Навряд чи вони залишаться у Бульбашці як лідери майбутнього.

Але в Геро вже з’явилося нове запитання.

— А ти навчиш мене розмовляти смайлицькою?

Джордж витріщився на неї.

— Смайлицькою! — повторила дівчинка. — Мовою Потойбіччя! Коли не спілкуєшся словами, а просто вставляєш смайлики у свій потік думок! Як ти можеш такого не знати?

У цю мить Джордж помітив, як