Читати книгу - "Загадковий нічний інцидент із собакою"

4. Не залізати без дозволу в чужі сади.

5. Покинути гратися в цього клятого детектива.

Про те, щоби не питати про містера Шиєрса, у цьому переліку не йшлося. А якщо ти детектив, то треба Ризикувати, і тоді був Надзвичайний День, а це означало вдалий день для того, щоби Ризикувати, тому я спитав у місіс Александер, наче хотів із нею потеревенити:

— Ви знайомі з містером Шиєрсом?

— Та ні, не дуже. Тобто знайома настільки, аби вітатися й трохи гомоніти при зустрічі, але я небагато про нього знала. Здається, він працював у банку. У Національному Вестмінстерському. У місті, — відповіла вона.

— Батько говорить, що він дуже погана людина. Ви не знаєте, чому він так каже? Містер Шиєрс справді дуже погана людина? — спитав я.

— Чому ти розпитуєш мене про містера Шиєрса, Крістофере?

Я нічого не відповів, оскільки не мав розслідувати вбивство Веллінгтона, але саме через це питав про містера Шиєрса. І тоді місіс Александер спитала:

— Це через Веллінгтона?

Я кивнув, оскільки це не рахується, коли я детектив.

Місіс Александер промовчала. Вона підійшла до маленької червоної скрині, що висіла на стовпі біля воріт парку, і поклала в скриню Айворові калі, а це вже було коричневе в червоному, і мені запаморочилося, тож я відвів погляд. Потім місіс Александер повернулася до мене. Вона глибоко вдихнула й сказала:

— Мабуть, нам не варто про це говорити, Крістофере.

— Чому? — спитав я.

— Тому, — вона зупинилася, оскільки вирішила сформулювати речення інакше. — Тому що твій тато має рацію, і тобі не слід розпитувати про такі речі.

— Чому? — знову спитав я.

— Бо він неодмінно через це засмутиться, — відповіла вона.

— Чому він через це засмутиться?

Вона ще раз глибоко вдихнула:

— Тому що… тому що я думаю, ти здогадуєшся, чому твій тато так не любить містера Шиєрса.

— Містер Шиєрс убив Матір? — спитав я.

— Убив? — перепитала місіс Александер.

— Так. Це він убив Матір? — повторив я.

— Ні, звісно ні. Він не вбивав твою маму, — сказала вона.

— Може, вона пережила через нього якесь потрясіння й тому померла від серцевого нападу, — припустив тоді я.

— Чесне слово, Крістофере, я й гадки не маю, про що ти говориш, — відповіла місіс Александер.

— А може, він її вдарив, і її довелося покласти в лікарню, — вів далі я.

— Її довелося покласти в лікарню? — перепитала місіс Александер.

— Так. Спочатку хвороба була не дуже серйозна, але потім у неї стався серцевий напад, просто в лікарні, — відповів я.

— Ой, лишенько, — сказала місіс Александер.

— І вона померла, — додав я.

— Ой, лишенько, — повторила місіс Александер. — Ой, Крістофере, мені дуже, дуже шкода. Я нічого про це не знала.

— Чому ви сказали «я думаю, ти здогадуєшся, чому твій тато так не любить містера Шиєрса»? — спитав я в неї.

Місіс Александер затулила рукою рота й вимовила:

— Ой, біда. Біда-біда-біда.

Але вона не відповіла на моє запитання. Тож я знову його поставив, оскільки коли хтось не хоче відповідати на запитання в детективному романі з убивством, то це через те, що вони намагаються зберегти таємницю або завадити комусь ускочити в халепу, а це означає, що відповіді на такі запитання — найважливіші з усіх, і тому детективу доводиться чинити тиск на співрозмовника.

Але місіс Александер усе одно не відповідала. Натомість вона поставила запитання мені:

— То ти не знаєш?

— Не знаю чого? — спитав я.

— Слухай, Крістофере, мабуть, мені не слід цього тобі казати, — відповіла вона, а потім додала: — Краще нам прогулятися разом у парку. Тут не варто говорити про такі речі.

Я почав нервуватися. Я не був знайомий з місіс Александер. Я знав, що вона була старою пані й що вона любила собак. Але вона була незнайомкою. І я ніколи не ходжу до парку один, оскільки це небезпечно, а за рогом громадського туалету люди колються наркотиками. Мені хотілося піти додому, піднятися до себе в кімнату, погодувати Тобі та трохи порозв’язувати задачі з математики.

Але мені також було цікаво. Оскільки я гадав, що вона могла розповісти мені якусь таємницю. А таємниця могла бути про те, хто вбив Веллінгтона. Або про містера Шиєрса. І якби вона це зробила, то в мене б стало більше доказів проти нього або я зміг би Викреслити його зі Списку підозрюваних.

Отож, оскільки тоді був Надзвичайний День, я вирішив прогулятися в парку з місіс Александер попри те, що мене це лякало.

Коли ми опинилися в парку,