Читати книгу - "Велике плавання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Подув дужий вітер, обернувшись незабаром на бурю з дощем. Оскільки ось-ось чекали відплиття, усіх надто турбував стан погоди.
Пан двічі виходив і двічі повертався, а двері секретаря все ще були на замку.
Нарешті крізь вікно ми помітили синьйора Маріо, що піднімався по нашій вулиці, і миттю вибігли йому назустріч.
Ми зупинили його і під зливою передали адміралового наказа.
Синьйор ніскільки не здивувався і, вважай, навіть був радий цьому. Тут, стоячи біля його дверей, ми переконалися, що секретар адмірала, можливо, і вчений, але надто дивний чоловік.
Підійшовши з нами до дверей, він засунув руку в кишеню, щоб взяти ключа. Йому попався замість ключа клаптик паперу: він розгорнув його і почав читати вголос при світлі вуличного ліхтаря. То були італійські вірші. Вітер піднімав поли плаща над його головою і затуляв обличчя волоссям. Капелюха він, заради обережності, тримав під пахвою. Ми з Орніччо, без плащів, терпеливо чекали, замерзнувши і вимокши до рубця.
Прочитавши вірші, синьйор Маріо засунув руку в кишеню вдруге, раптом скрикнув, як жінка, що наступила на мишу, і вмить висмикнув руку назад. У руці в нього щось звивалось.
— Ах, це ти, Бригітто! — зітхнув він полегшено. — Бідолаха, я й забув тебе нагодувати.
То була довга голуба ящірка, яких багато водиться в околицях Генуї.
Втретє засунувши руку в кишеню і не знайшовши ключа, він, ляснувши себе по лобі, сказав:
— Але ж двері я й не замкнув, бо ключа загубив ще три дні тому.
Крім секретарських обов'язків, адмірал мав намір доручити синьйору де Кампаніллі збирати і класифікувати рослини і злаки в Індії та на островах, а також спостерігати звичаї тамтешніх тварин, птахів і риб.
Увійшовши до кімнати секретаря, я переконався, що неможливо було вибрати кращої людини для цієї мети. Столи, крісла і підвіконня захаращено уламками різнокольорових каменів, засушеними живими квітами і всіляким гаддям, що зберігалося в банках. На тарелі посеред столу лежав жмут коріння чи сухих стеблин якоїсь рослини.
— Дайте тут лад, — звелів синьйор Маріо, — і влаштовуйтесь зручніше.
Я негайно схопив бридкий жмут коріння, маючи намір викинути його за вікно, але синьйор Маріо ухопив мене за руку.
— Обережніше, друже, це і є єрихонська троянда, привезена з Святої Землі. Це найдивовижніша рослина з усіх, які мені доводилось бачити.
Вважаючи, що синьйор Маріо сміється з нас, ми з Орніччо перезирнулись, а синьйор Маріо налив у таріль води. Як же ми здивувались, коли, прибравши кімнату і підійшовши до жалюгідного жмута коріння, побачили, що на наших очах рослина викинула довгі яскраво-зелені пагінці і розляглася на всю таріль.
— Ось як природа оберігає рослини цього посушливого й убогого краю! — сказав синьйор Маріо. — Рослина немов припиняє життя на деякий час, щоб ожити знову від однієї краплини вологи.
Це був день, коли я вперше почув слово «природа»[40].
Розділ XII,
У ЯКОМУ ФРАНЧЕСКО ДІЗНАЄТЬСЯ ПРО ДИТЯЧІ І ЮНАЦЬКІ РОКИ АДМІРАЛА КРІСТОВАЛЯ КОЛОНА
Синьйор Маріо міг би нам розповісти багато цікавого про звірів, птахів і риб, але, оскільки він знав адмірала зі шкільних років, нам захотілось довідатися детальніше про дитинство і юність нашого пана.
Синьйор Маріо не називав адмірала інакше, як Голуб, ба навіть Голубок[41].
— Коломбо дуже поширене прізвище в Лігурії[42], — сказав секретар. — У кварталі Шерстобитів у Генуї я знав шістьох Коломбо. З перших же років життя було зрозуміло, що його не задоволить доля ремісника. Цей босоногий хлопчак з Віко-Дрітто-Понтичеллі був завжди гоноровитий, як іспанський гранд. І я не пам'ятаю жодного його наміру, якого б він не здійснив.
Пригадуючи, що пан ще в Генуї казав про свій давній рід мореплавців, ми сказали про це синьйорові Маріо, на що той тільки махнув рукою.
— Це дивна людина, — сказав він. — Я не гадаю, щоб Голубок був брехуном, але інколи він говорить як одержимий. Слова сиплються з нього, мов горох. І треба покликати десять вчених, щоб відрізнити, де брехня і де правда. Адмірал — син простого шерстобита, який не міг прогодувати сім'ю своїм ремеслом і був змушений утримувати ще й гральний дім. Ой Голубочку, Голубочку, — додав добрий синьйор Маріо, зітхаючи, — високо ти злетів, де ж то ти сядеш!
Оскільки в цих секретаревих словах просвічувала гаряча любов до пана, ми охоче пробачали йому насмішки з адміралової пихи, з його красномовства, яке синьйор Маріо називав балаканиною, і з його безмежного шанолюбства. Про інші сторони адміралового характеру я не берусь казати, що ж до красномовства месіра, то я та Орніччо вже трохи звикли до його велемовного стилю, який часто відштовхував од адмірала серця простих людей. Однак це ж красномовство прихилило до нього дворян, герцогів і навіть саму королеву.
Ми не дали синьйору Маріо заснути, і він терпляче розповідав нам про юнацькі і дитячі роки свого друга.
— Чи правда, що пан наш вчений, як Птолемей?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велике плавання», після закриття браузера.