Читати книгу - "Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко"

себе спокійного, Рогоза, - та тільки у мене пограбовано все, що

придбав мій покійний тесть для своєї дочки. - Панщину чому не йдеш

одбувати? - вже з запалом гримнув управитель. - А через те, що я не

кріпак! - А хто ж ти? - Вільний я! Я запорожець! - Ага, ти

запорожець!.. - несамовито скрикнув управитель і, почервонівши,

спересердя кинувся у будинок, лишивши всіх здивованими. Через хвилину

він вибіг назад, держучи у руці те стригало, що ним стрижуть овець. -

Держіть його... та добре держіть! - гукнув він до челяді, підходячи до

Рогози. - Ось я одріжу йому чуба, так, може, він хоч тоді забуде про

те, що був запорожцем! Держіть його ще двоє за голову! Рогоза кидався

в усі боки, бився ногами і навіть кусався зубами, обороняючи ознаку

свого козацтва, і нарешті, коли управитель простягся до нього з

стригалом, укусив його за руку. - Валіть собаку на землю! Давіть

його... Душіть його на смерть! - мов божевільний, гукав розлютований

управитель, побачивши на своїй руці кров. Нарешті, коли знесиленого

козака звалили і хтось надавив йому голову коліном, прикажчик згріб

його оселедець собі у жменю, одрізав його біля самої голови і з

глузливим реготом розвіяв одрізане волосся по вітру. - Так буде краще!

- сказав він, празникуючи свою перемогу. - Тепер ніхто вже не знатиме,

що ти був колись запорожцем! Тягніть тепер його до стайні та всипте

йому скільки охота! Та глядіть мені: парте так, щоб довіку не забув! А

як не те, так самих попарю! Рогозу поволочили до стайні і почалося

таке саме знущання, як і той раз. Коли ж його ледве живого привезли

додому, Галя боялася й розпитувати чоловіка про те, що було, щоб не

вражати ще дужче його серця. Вона, ридаючи тільки, голубила його, щоб

хоч як-небудь полегшити змучену душу ображеного, та намагалася якось

гоїти його скривавлене, як шматок свіжого м'яса, тіло. Сердешна

молодиця сама приймала муки не менше за чоловіка і за останній день

так змарніла, що коли б батько встав з домовини, то вже не пізнав би

своєї укоханої дитини. Три дні Рогоза лежав, заплющивши очі, не

озиваючись навіть до дружини, а в голові його стояла все одна дума:

-Смерть або управителю, або мені! Неможливо жити, не обмивши такого

знущання кров'ю!

VIII

Однієї ночі, коли Демкові вже полегшало, Галя прокинулася від

незвичайних згуків. Не знайшовши біля себе чоловіка, вона підвелася і

почала придивлятися туди, звідкіля вчувалися ті згуки, що морозом

поняли її серце... Нарешті вона пізнала ті згуки - то її чоловік

гострив на бруску ножа, а на кого гострив, про те вже не треба було

питати. Нечутно, мов кішка, підкралася Галя до чоловіка І вхопила його

за руку: - Демку, схаменися!.. Що ти намислив? З несподіванки ніж

випав з руки козака і сам він затрусився, мов застуканий злодій. - Я

мушу його вбити!.. - Кого? Господь з тобою!.. Схаменися, молю тебе!..

- Управителя! Се він одрізав мені оселедця! - Боронь тебе Боже,

ріднесенький мій! Ти ж моє щастя!.. Коханнячко моє пекуче! Занапастиш

же ти й себе, та й мене з сином погубиш... Оджени од себе лукавого...

перехрестися, то ж він, нечистий, тебе спокушає…Помолися разом зо мною

милосердному, щоб він захистив твою душу... - Що ж маю я діяти, Галю?

Не можу я повернутися у тварюку, як отсі кріпаки, коритися катам. Не

сила мені й перетерпіти і подарувати управителеві ту образу, що він

мені заподіяв. Нехай і мене після скарають смертю, та я таки йому віку

збавлю! - А про нас же, Демку, ти й забув? На кого ж ти нас покинеш? -

Не рви мого серця, дружинонько моя вірная! Коли б тільки ти зазирнула

у мою душу, то знала б, яке там пекло... А все ж таки несила мені

жити, не помстившись за ганьбу й знущання. Се залізо або йому, або

мені у серце! Галя вчепилася чоловікові за ту руку, у котру він знову

взяв ніж, намагаючись його одібрати. - Благаю тебе, Демку, коли вже

тобі несила перетерпіти, то нащо ж тобі себе погубити... Івась досі

десь у плавні живе, бо харчі бере. Утечи до нього! Узратуєшся від

сього життя, а там удвох, може, надумаєте, як і мене зрятувати. Галя

говорила так тільки з метою одвернути чоловіка од гріха, їй легше було

розлучитися з ним навіки, ніж допустити його до загибелі; у душі ж

вона почувала, що тепер, коли вони не мають уже ні худоби, ні грошей,

нема куди Демкові взяти її, як немає чим і прогодуватись їм. Весь

останній час сієї ночі подружжя радилось, як і коли утекти Демкові.

Врешті намислили вони, що найліпше йому підстерегти Івана і поїхати у

плавню разом з ним. - Як будуть темні ночі, - говорила Галя,

заспокоївши свого чоловіка, - ти, серце, приїзди до мене. Подряпаєш з

садочку у віконце, то я й почую і хоч на хвилину ми з тобою будемо