Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

На західному березі Збруча проти цих груп стояли такі українські частини: 1 — в районі Скали — 3 стрілецька дивізія. 2 — проти Гусятина — піхотний відділ, зміцнений кількома сотнями частин Галицької Армії. З — проти Волочиська — невеликий відділ, який складався з різних частин, що відійшли після боїв із району Проскурова.

Від Волочиська до Заславля на фронті були невеликі відділи повстанців.

У районі Шепетівка — Рівне — Крем'янець — Броди, на лівому крилі Української Армії, було зосереджено решту сил її, що складались із двох дивізій корпусу Січових Стрільців і з решти військ північного фронту загальною кількістю до 8000-9000 багнетів.

Крім цього, на фронті проти поляків від Сокаля — Луцька далі на північ стояла Холмська група в складі 5000-6000 багнетів при 15—18 гарматах.

Оскільки Червона Армія додержувалася пасивної тактики на фронті по Збручу, обмежуючи свої дії боями місцевого значення, то бої на лівому крилі Української Армії були дуже запеклими. Червона Армія натискала міцними ударами один за другим, спрямованими проти українських частин, скупчених у районі Шепетівка — Рівне — Крем'янець. Українські частини несли великі втрати в людях, особливо в старшинах. Бракувало набоїв, які доводилося здобувати у ворога. Червоні переважаючими силами атакували рештки українських сил, намагаючись скоріше ліквідувати останній центр опору Української Армії. Ці нерівні бої точилися цілий місяць безперестанку. Крок за кроком українські війська примушені були відходити на лінію Броди — Крем'янець — Дубно — Рівне. Червона Армія захопила Крем'янець, але контратакою її відкинуто на схід від цього міста.

У середині травня 1919 року становище українських військ ще більше ускладнилось у зв'язку з наступом польських військ. У районі Володимир-Волинський — Ковель зосереджувалися прибулі з Франції війська генерала Галера в силі двох піших дивізій, одної бригади кінноти та достатньої кількості артилерії. 15 травня польські війська перейшли в наступ, маючи головний напрямок на Луцьк, який і зайняли 16 травня. Холмська група українських військ, утративши до половини свого складу і більшість артилерії, відступила на схід. Червоні безупинно наносили удари зі сходу, а поляки тиснули з заходу, посуваючись на Рівне і Броди.

Український Уряд і штаб армії примушені були покинути Броди та переїхати в Тернопіль. Усі українські сили лівого крила, що фактично були вже оточені, зосереджувалися вздовж залізничної колії Броди — Здолбуново.

Становище Української Армії було катастрофічним. Які ж були причини цієї катастрофи? Генерал Капустянський, займаючи тоді пост генерал-квартирмейстера штабу армії, у своїй книзі “Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році” причину неуспіхів Української Армії характеризує так:

1. Політика поставила своїй стратегії непосильне завдання: одночасно вести боротьбу з двома ворогами, з яких кожний зокрема був сильнішим за Українську Армію. Більшовики — величезний соціальний чинник світового значення — базувалися на великій території з незмірним запасом людського контингенту. З ними ледве міг боротися антибільшовицький блок, що його підтримувала могутня Антанта. Такого ворога й одного було досить для молодої Української Армії. Другий ворог — Польща. За Польщею стояла Антанта. Вона постачала Польщі зброю, амуніцію, обмундирування, а врешті перевезла з Франції на український фронт корпус генерала Галера. У штабі Наддніпрянської Армії ясно уявляли собі неможливість успішно битися на два фронти, та не раз штаб висловлював думку про необхідність ліквідації одного з фронтів. Це питання не було розв'язане.

2. Політика не спромоглася відшукати жодного друга серед нейтральних держав. Через те не тільки постала цілковита ізольованість України в її боротьбі на два фронти, а навіть і фактична блокада її кордонів.

3. Відсутність повної аналогії між стремліннями українців у Галичині та Великій Україні. Галичани мають поляків за своїх найнебезпечніших національних і соціальних ворогів, тоді як українці з Великої України вважали головним ворогом Москву. Особисто Головний Отаман С. Петлюра бажав прийти до згоди з Антантою, але сума зовнішніх і внутрішніх впливів заважала йому в осягненні цієї мети.

4. Внутрішня боротьба українських політичних партій. Одні прагнули до порозуміння з більшовиками (ліві партії), другі — за спілку з Антантою, треті — наймолодші й гарячі — воювати з усіма, хто до України ставився вороже.

5. Українська Армія — молодий організм, що мав чимало дефектів, які важко було виправити під час безупинної війни.

6. Великий брак амуніції, обмундирування, зброї та ін.

7. За браком палива залізниці працювали надто слабо і не правлялися з оперативним перекиданням війська.

8. Симпатії частини селянства та робітників до більшовиків. (Особливо в тих місцевостях України, де населення не мало змоги на власні очі побачити більшовицьку владу.)

Україна та її армія вже другий рік люто і запекло билися з ворогом. Уже другий рік Українська Армія виконувала роль авангарду Європи в боротьбі з Інтернаціоналом. Але виконувала цю роль самітньо, заливаючись кров'ю, в таких важких обставинах, в яких рідко які-небудь армії перебували. Замість того щоб її підтримати й допомогти, замість використати її молоду енергію та національне піднесення держави Антанти вживали всіх зусиль, щоб ослабити її. У напрямі знищення українського національного руху держави Антанти йшли поруч з III Інтернаціоналом.

Чи то ж з власної вини Українська Армїя не мала успіху? Сьогодні Україна має чимало своїх прихильників у всіх країнах світу, які розуміють її роль у минулому і майбутньому на сході Європи, але це розуміння ваги українського питання прийшло після того, як Українська Армія перестала існувати. Держави Антанти в своїй політиці зробили велику помилку, поставившись вороже до України. Ця помилка дала себе відчути в 1920 році, коли Червона Армія кинулася на Польщу; вона дає знати себе й зараз і буде загрозою для мирного життя народів у майбутньому. Лише шляхом відновлення незалежної Української Держави Європа може позбавитися від постійної загрози з боку совєтського імперіалізму.

Між тим події на фронті знову значно погіршилися у зв'язку з відступом на схід Галицької Армії. Фронт її наближався до Тернополя, де перебував Уряд і штаб армії. Ворожа артилерія обстрілювала невелику відстань між Тернополем і Волочиськом. Галицька Армія насідала на запілля українських частин, що тримали позиції по Збручу.