Читати книгу - "Два веронці, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хто так кличе?
Егламур
Слуга і друг ваш вірний, що чекає
На ваш наказ.
Сільвія
Синьйоре Егламуре,
Бажаю тисячу вам добрих ранків!
Егламур
І вам, шановна панночко, так само!
Ви наказали, і з’явився я
Так рано перед ваші ясні очі,
Щоб запитать, чим можу бути вам
Корисний я.
Сільвія
О Егламуре милий,
Ти - справжній лицар гідний (присягаю,
Що я так думаю й кажу це щиро).
Ти мудрий, співчутливий і відважний,
І знаєш ти, що серцем і душею
Кохаю я вигнанця Валентина;
Тобі відомо теж, що батько мій
Віддати вирішив мене за Турйо,
За дурня, осоружного мені.
Ти й сам кохав; я чула, як казав,
Що то було твоє найтяжче горе:
Звабливицю чарівну покохавши,
Навіки поховав свою любов;
Заприсягнувся на її могилі,
Що ти її не зрадиш, навіть мертву.
О Егламуре, вирішила я
До Мантуї тікати звідси нишком,
Туди, де оселивсь мій Валентин;
Та на шляхах, як кажуть, небезпечно,
Тому прошу, щоб ти мене провів:
На честь твою і вірність покладаюсь.
Не говори мені про ба́тьків гнів!
Подумай про мою журбу глибоку,
Журбу жіночу, й сам ти зрозумієш,
Що маю право утекти із дому,
Щоб врятуватись від гидкого шлюбу,
Який і небо, й доля прокляли!
Благаю я тебе всім серцем трудним,
Де сум тяжкий лежить, немов пісок
На дні морському, о, поїдь зі мною,
І будь мені товаришем в дорозі!
Як ні, то обіцяй мовчать про те,
Що я тобі відкрила, і наважусь
У путь далеку вирушить сама.
Егламур
Мені болять страждання ваші, панно.
І, знаючи, що породило їх
Шляхетне й чесне почуття, я згоден
Із вами подорожувати разом;
Мені дарма, що станеться зі мною,
Аби послало небо щастя вам.
Коли ж збираєтесь в дорогу?
Сільвія
Нині.
Лише стемніє.
Егламур
Де я вас зустріну?
Сільвія
У келії, у Патріка-ченця.
До нього хочу я піти на сповідь.
Егламур
Я буду там в призначену годину.
До вечора, шляхетна синьйорино.
Сільвія
Бувай, мій добрий Егламуре.
Виходять.
СЦЕНА 4
Там само.
Входить Ланс зі своїм собакою.
Ланс
Ох, і тяжко ж господареві на серці, коли той, хто має бути йому за вірного слугу, поводиться, як невдячний пес!.. Я виховував його ще з цуценяти; я врятував йому життя, коли його вкинули в річку разом з трьома, а може, й чотирма сліпими братиками та сестричками! Я вишколював його так, як справжнього собаку. І чим же він мені за те віддячив?! Мій господар звелів відвести цього пса до панни Сільвії, мовляв, він його їй дарує. То й гаразд. Пішли ми. Та не встигли увійти до їдальні, як цей ледацюга вже підкрався до її тарілки й поцупив каплунячу ніжку. Гидко дивитись, коли собака не вміє триматися як слід у порядному товаристві! Слово честі, я хотів би, щоб він показав себе, так би мовити, освіченим, чемним псом, псом хоч куди! Ех, та що й казати, коли б я не був розумніший за нього та не взяв би на себе його гріха, то цього шолудивця неодмінно повісили б; їй-богу, набрався б він лиха за всі свої штуки!.. Ну поміркуйте самі: проліз він, бачте, до кімнати, в компанію трьох-чотирьох знатних собачих синів, та й шасть! - прямісінько під герцогів стіл, і раптом, раніше ніж можна було встигнути (даруйте на слові!) помочитися, все шановне товариство вже відчуло носом, що він тут! «Вигнати собаку!» - кричить один. «Яка паскудна тварина!» - кричить другий. «Почастуйте його гарапником!» - кричить третій. «Повісити його!» - кричить герцог. Але я, впізнавши здалеку цей запах, відразу здогадався, що то наштукарив мій Креб; я - до того парубійка, що батожить у них собак, та й кажу: «Друже, чи не збираєтесь ви відшмагати цього песика?» - «Неодмінно збираюсь»,- каже він. «А за що ж? - кажу я.- Ви його марно кривдите, бо це я наробив у кімнаті». А парубок той, недовго думаючи, відчухрав мене та й витурив геть із кімнати. Дозвольте запитати, чи багато знайдеться хазяїв, які вчинили б таку ласку своїм слугам? Еге-е, ще й не таке зі мною траплялося!.. А скільки разів, бувало, сидів я в колодках за ті ковбаси, що він же їх поцупив; коли б не я, то йому неодмінно довелося б гойдатись на мотузці,- їй-богу! Одного разу випало мені навіть вистояти біля ганебного стовпа за тих гусей, що він їх попридушував; а то б не минула його лиха година... І ти все це забув... А я добре пам’ятаю, яку штуку встругнув ти, коли ми виходили від панни Сільвії! Хіба ж я не загадував тобі не відводити від мене очей і робити все те, що я робитиму? Чи ти коли бачив, собачий сину, щоб я раптом підняв ногу й помочився на спідницю шляхетної дами? Чи ти коли бачив, щоб я витинав такі неподобні штуки?!
Входять Протей та Джулія, одягнена хлопцем.
Протей
Ти звешся Себастьяном? Ти мені
Сподобався відразу, й хочу я
Тебе про послугу одну просити.
Джулія
З охотою. Зроблю усе, що зможу.
Протей
Я сподіваюсь.
(До Ланса)
Ось де ти, мерзенний!
Скажи, де ти провештався два дні?
Ланс
Я, пане, вештався, виконуючи ваші ж доручення: водив собаку до панни Сільвії, як ви мені загадали.
Протей
І що ж вона сказала, побачивши мою маленьку перлину?
Ланс
Та просто сказала, що ваш собака - дворняга і що собаче гавкання - найкраща подяка за такий розкішний подарунок.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Два веронці, Вільям Шекспір», після закриття браузера.