Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

Дзвінка

Прабог!!!

Чора

Клич

Не бога, але Тіфона! Він ти

Поможе.

Дзвінка

(рве ніж з-за пояса і біжить у хату)

Поможи ж!..

Чора

Га! Що? Ти ніж

Садиш мені у серце!?

(Харчучи.)

Ніж той..

Дзвінка

Ти

Сама острила... Ще раз! Ще раз!! Ще!!!

(Божевільний регіт.)

Ха-ха, ха-ха, ха-ха!..

Джимір, гуцули з лушницями. Довбуш. Пізніше Дзвінка.

Джимір

Мій калфо!! Га!..

(Джимір і пару гуцулів приклякають коло Довбуша і підводя єго - так, що він у сій і настоящій сцені як сидить.)

Довбуш

О, дякувать вам, браття, дякувать!

Чи думали ви день Варфоломія

У Дзвінки нині святкувать? І я нє!

Єй-богу, що і я нє!.. Та для чого ж

Би не у Дзвінки? Брак тут розривки?

Дивіться, о дивіть!..

Дзвінка

(божевільна і розхристана - кровавий ніж у руці - вибігає, нібито гуляючи на подрю)

Але то ж то вам тверде серце у тої божевільної циганки! Як кремінь! Але я їй го просадила-просадила-просадила - наскрізь! Так!

(Пантоміма. Регіт.)

Що каже она? Довбуш - мій брат?

(Регіт.)

Ба ще що би не вигадали! Він, предці ж,- мій заручений,- і гадає женитись з тов там краснов княгинев у замку! Та й для чого ж би нє? Она ж предці - также єго сестра! Як то лиш? Зараз...

(Співає.)

Взяла срібла в черепочок

Та й поклала на жарочок:

Гой, топися, срібло щире,-

Будуть кулі на вечерю!

(Говорить.)

І так далі. Се пісня за того хорошого Джоголю, що єго багата Аксенійка застрелила, але я ю забула - геть-геть забула!.. Бо они кажуть, що я старого Штефана струїла, а се брехня, бо єго Соя струїла,- хоть і за мої гроші. Не правда, Сойо?

(Регіт.)

Лиш половину, кажеш? Я сип’ю все, аби ся, сердешний, небагато мучив. От так...

(Пантоміма.)

Що ти кажеш, Штефане? Серце у тобі перепалює? Хіба я тому винна, що старі люди не привикли до Соїних зварків? Овва!

(Регіт.)

А ти що кажеш, Лесю? Аби-с її і на очі і не видів? «Она - відьма, любчику, і нас усіх ще з світа позгонить!» - каже твоя неня та в одно плаче... Так!..

(Пантоміма.)

Але добраніч, Олексику мій любий, добраніч! А як тебе стара питатиме, де ти ся так забарив, а ти кажи - ну? Ти кажи, що-сь був у циган - твій кріс лагодити. Добраніч! Добраніч!!

(Пріч.)

Оставші.

Довбуш

О, Джимір, Джимір!.. Але ти вже звеш

Оперед господа престіл мене,

Мій неповинний брате!.. Я вже йду!

Для того ж будь здоров ми, вірний друже,

І ви, о гуцули, здорові будьте,

І мя простіть! простіть!..

Усі закривають собі очі.

Джимір

Олексо мій!

Довбуш

А сей топір... озьми го, милий друже,

І утопи го там, де Че́ремуш

Найглибші, найкрутіші кручі крутить,

Аби ще другого де Довбуша

Не закортіло божестве́нну зброю

У свої руки брати. Божа зброя,

Божественне оружіє - не нам,

Не грішним людям, в руки,- що в грудях їх

Норо́ви ще кип’я і грає кров!

(Обзирає топір поважно і говорить до него.)

О, щоб я свою неню був послухав!..

Бо [не] мені она тебе судила,

А брату мому!.. Але я - я лежу...

Прости мене, святий!..

(Цілує топір з обох боків і подає го Джимірові.)

І ти, о боже,

Котрий караєш - але справедливо,

Прости мя, кающогося,- прости

Мя ради твого милосердія

Великого над нами!

Одна дужа красна звізда паде.

Що за красна...

Упала там... звізда!..

(Умирає.)

Хвиля. Гуцули гася лушниці. Джимір кладе мертвого на землю, а сам устає.

Джимір

Звізди́ лиш згар!

Сама ж звізда сіятиме вовіки!

І ме показувати чоловіку

Путь д горі!

Гуцули підсувають топірці під тіло, піднося го д горі і беруть на плечі. Тим часом ловиться за́мок - і пожар освічує цілу подрю магічно.

Заслона.

____________

ОСОБИ І НОШІ

Воєвод

70 рік. Різкий дідуган. Старопольська ноша магнатів; карабеля, булава.

Княгиня

26 рік. Краса і княжеська повага. Візантицька княжеська ноша; діадем, порфирова, соболем забланена манта.

Ся, хоть коротка, роля має бути з великов прецизіов грана, бо становить єдиний контраст до решти женських роль.

Секретар

30 рік. Дуже хороша ява, але чорний характер. Штуцерська ноша молодої польської шляхти.

Секретар яко монах. Ся маска має бути дуже поважна і імпонуюча. На голові - ковпак з довгим вельоном. Волос довгий і борода дуже довга і біла. У лівій руці - книжка і рожанець з великих жовтих цяток, у правій руці - крива палиця. Ризи довгі, чорні. На шиї - хрест.

Маршалок

40 рік. Гумор. Польська домашня ноша. Маршальська палиця.

Довбуш

25 рік. Краса, життя, натуральність, шляхотність. Ноша гуцульська, але ідеалізована. Сардак і ногавиці чирчикові (krapproth). На голові або каманак (гуцульський берет з трьома ріжками), або угорський кресак з зеленими пюрами. За чересом - ножі і пістолєта. Громовий топір (Streitaxt) є фантастична старосвітська зброя, подібна до римських лікторських топорів. Ножі і пістолєта турецькі. Тяжку угорську шаблю носить Довбуш лиш у четвертім ділі.

Іван

26 рік. Хороший, але понурий. Ноша, як Довбуша,