Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Спогади
-Мишко, ти вдома?Уявляєш, сьогодні був настільки насичений день що навіть не чув коли ти телефонувала- заходить на кухню застаючи мене в повній темноті, я стою і вдивляюся у простір що видніється із вигляду вікна- щось сталося?
-Андрію, нам потрібно поговорити..Вислухай мене будь- ласка уважно- кажу тихо але дуже впевнено, на цю розмову я налаштовувалася майже цілий день, але і зараз до кінця не довіряю власним емоціям..
-Не лякай мене..У нас все ж добре так?- підходить і кладе руку на мої плечі, але я різко скидаю її і повертаюся до нього обличчям..
-Давай розійдемося- випалюю майже не дихаючи, я бачу розгубленність але відступати не збираюся- так буле краще для нас обох..
-Краще для кого?Ти можеш пояснити що трапилося..
Він мовчить, і глибоко вдивляється в мої очі, пропалює своїм темними вогниками..
-Це такий жарт?Окей я оцінив, більше так не жартуй- наближається, щоб обійняти але я відступаю крок назад..
-Це не жарт..Я покохала іншого, і хочу бути поруч з ним- випалюю давно завчену репліку.
-Он як?- сміється, - покохала кажеш?А мене, мене ти колись кохала?- тон у його голосі трішки підвищується, переходить на крик.
-Я не кохала тебе.Ти просто- ковтаю солоні сльози і опановую тремтячий голос- ти просто був для мене зручним, у тебе багаті батьки, і я сподівалася що стану дружиною успішного юриста, а натомісць живу з вантажником- ось сказала, якби це важко мені не далося, я все витримаю, я готова до будь- якої реакції- я втомилася рахувати всі ці копійки.Моя тобі порада, повертайся до батьків і зроби те що вони хочуть..
-Ах он воно що?Ахах!А я вже подумав що ти дійсно маєш іншого, а справа в грошах так?- він підштовхує мене до стіни, і опирається обома руками від мого тіла- я тобі не вірю- шепоче неначе притягує магнітом- напевне тобі варто нагадати про наші почуття- не даючи навіть вставити слова, накриває мої губи своїми.Цей поцілунок зовсім не схожий на попередній, він наповнений злом, відчаєм, але тільки не коханням..
Я дуже хочу відповісти на нього, перевести у щось більш ніжніше,заритися своїми руками у його волосся, як завжди так робила, але натомісць просто стою неначе дерев'янна лялька на ватних ногах і руках..По очах стікає солона сльоза, і я з жахом розумію, що це наш прощальний поцілунок.
Він відривається від моїх губ, і заглянувши в очі з усієї сили б'є кулаком по стіні, від чого моє тіло здригається і вкривається міліонами комашок..
Я закриваю очі, і продовжую тремтіти, хоча глибоко в душі я довіряю йому, він не завдасть мені болю..
Він відходить від мене і дивиться так неначе бачить у перше, а потім заривається пальцями у волосся та з розмахом зіштовхує все що стояло на кухонній тумбочці..
Посуд, що стояв там розлетівся на тисячі шматочків як і моє серце в цей момент.
-Пробач- шепочу тремтячим голосом- я хочу щоб ти був щасливий, ти ще зустрінеш найкращу у світі жінку, але це буду не я ..Вибач- розвертаюся і йду з кухні..
-А ти знаєш я знайду!Не сумнівайся навіть- лунає в слід холодним мертвим голосом, я повертаюся до нього і все що помічаю це очі, неначе з них викачалиивсе життя..- а ти ...Я не хочу тебе більше бачити, провалюй звідси!Я сказав геть!- зривається на крик..
Я швидко вибігаю з квартири захлопнувши за собою двері, і повільно сповзаю по стіні в під'їзді..
Я так старалася, так трималася щоб не розплакатися, і ось нарешті хвилі відчаю наздогнали мене, і накрили з небувалою силою..
Я знала, що так буде краще для нього.Він поненавидить мене, а потім і взагалі забуде.Знайде собі дівчину, яка на думку його батьків підходить йому більше.
Я сижу на холодній стіні і тихесенько схлипую закриваючи рота рукою, щоб не завити..
Не знаю через скільки часу опановую себе, та покидаю межі під'їзду..
Майже до опівночі броджу забитими вулицями, і ні про що не думаю..Намагаюся зрозуміти, як мені жити далі, що робити і як викинути його із голови і разом із серця..
Так і не знахожу відповіді на свої питання, тому коли тільки починає світати, вирішую піти за порадою до тої хто найбільше мене розуміє і підтримує..
Сніжанка напевне все ще спить, адже двері відкриваються підозріло довго..
Нарешті я чую звук поверненого ключа і на порозі бачу сонну подругу..Вигляд у неї звісно чудернацький, величезне кубло на голові і сонний змучений голос так неначе вона до опівночі бігала кількакілометровий крос..
-Мар'янко?- її очі збільшуються до розміру помідори, таке відчуття що вона не мене побачила а привида, і дуже сильно злякалася..
-Привіт, я знаю що розбудила тебе, але мені ти так зараз потрібна- на автоматі захожу в кімнату не чекаючи запрошення, але через мить жалію про свою поспішність..
Просто застигаю на порозі..Від побаченого сльози виступають на очі, і мені критично не вистачає повітря.Я хапаю жадними ковтками краплини свіжого повітря, а потім розвертаюся та лишаю квартиру..
-Мар'янн..Та зачекай же ти- на виході із під'їзду мене наздоганяє Сніжана і зупиняє затримуючи рукою..
-Будь- ласка відійди..Я не налаштована на розмову.
-Ну ти ж сама порвала з ним?- викрикує в слід- а мене просто виводить із себе її зухвальство..
І це мені говорить та, що вважалася сестрою, та з якою я ділилася найпотаємнішим, та що плакала разом зі мною, і раділа моїм маленьким перемогам..
-Так..Я порвала!Я...Але ти!Ти моя найкраща подруга!Це міг бути будь- хто!!Але не ти..Це ж ніж у спину..- майже плачу, мені так боляче, моя найрідніша подруга переспала з тим кого я ще вчора називала коханим, і кого досі кохаю..Це підло і не справедливо, цього не повинно бути у дружбі ніколи..
-Так, я стерво!!Ти це хочеш сказати!Але я теж кохаю його!І дуже давно..І я терпіла, плакала, тримала свої почуття під сімома замками, тому що він обрав тебе!!А зараз?Невже я не маю права бути щасливою?- її голос теж зривається на крик, але зовсім скоро тихне і лунає зі сльозами на очах..
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Колишні, Таня Смолярчук», після закриття браузера.