Читати книгу - "Залежна від боса, Julia Rivera"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
♡
– Заспокоїлася? – поглянувши на мене, запитав хлопець. Вийшовши з лікарні, ми відразу пішли до кав'ярні, щоб хоч трохи, але відвернути увагу від теми «родичі минулого». Я відвернулася від вікна та поглянула на Свята, який заради мене відкинув всі справи та навіть зустріч з рідними.
– Свят, ти не зобов'язаний тут знаходитись.
– Ти знову за своє?
– Я просто не розумію тебе, – знизивши плечима, відповіла я.
– Давай раз і назавжди закриємо цю тему? Я знаходжуся з тобою тільки тому, що сам цього хочу. Ми пройшли вогонь та воду в Німеччині, а зараз ти дивуєшся чому я з тобою? Серйозно?
– Так, ти правий. Вибач. Я просто зараз сама не своя, не знаю з чого почати.
– Почнімо з того, що ти поїдеш до квартирм й приведеш себе в порядок. Ввечері тебе чекають в клубі.
– Невже я буду розважатися? – з надією запитала я.
– Працювати, Маргарито Андріївна! – відповів Свят й почав сміятися з моє реакції.
– Дідько, а коли відпочивати? – піднімаючись, запитала я.
– Вночі, Марго! Якщо ти звичайно розумієш про, що я...
– Дурень! – засміялася я, легенько вдаривши в плече хлопця.
– Гаразд, тоді я їду до батьків, а ввечері зустрінемося в клубі, – обійнявши мене, хлопець сів до іншого таксі та поїхав.
– Маргарито Андріївна, куди їдемо? – запитав мене водій.
– На квартиру.
Проїжджаючи знайомі вулиці розуміла, що тепер я вдома і тут на мене чекає багато проблем та роботи. Звичайно, що Свят мені допоможе, але ж він не завжди буде біля мене. Я дуже вдячна йому, проте потрібно вчитись самій все вирішувати. Нас об'єднує лише бізнес та інколи секс. Буває таке, що люди не можуть стримати емоцій і віддаються бажанню. От і я грішила цим. Тепер ми в Україні, де на нас вкотре чекає нове життя і купа справ, але сьогодні я буду відпочивати. Приїхавши додому, прийняла душ та повернулася до спальні, де залишила свої валізи. Тепер головна проблема – «що вдягнути?». Моя рука потягнулась до красивої сукні червоного кольору, яка була куплена перед від'їздом в Німеччині. Ось і прийшов її час! Скинувши ніжний рушник з тіла, залишилася абсолютно голою та подивилася на себе у велике дзеркало, підбираючи комплект спідньої білизни.
- Чорт забирай, я сьогодні хочу бачити на собі мінімум одягу! - одягнувши лише чорні мереживні стрінги, відкинула бюстгальтер на ліжко. Червона мінісукня на бретельках, яка ледь прикривала мої сіднички, ідеально прикрашала всі мої принади. Голлівудські локони, чорні стрілки, червона помада, маленька сумка та височенні босоніжки на тонкому каблуку... Сьогодні всі здивуються, побачивши мене.
– Маргарито, ти вже готова!? – запитала Меліса по телефонному зв'язку.
– Так!
– Чудово, тоді ми тебе вже чекаємо в клубі. Тільки так, Марго без роботи! Сьогодні ми відпочиваємо, забувши про все.
– Як скажеш.
– Давай, швиденько! Мені не терпиться тебе побачити.
– Вже їду, - відповіла я та скинула виклик. Подивившись востаннє в дзеркало, накинула на себе жакет, який явно був довший за мою сукню та вийшла з квартири. Мій водій ледь щелепу не залишив на вулиці, дивлячись як я сідаю в машину. Чесно? Я сама б хотіла себе... Думаю ви зрозуміли.
– Куди? – запитав водій.
– В майбутнє на зустріч з минулими, – відповіла я. Водій лиш гмикнув та натиснув на газ.
– Кхм, я думав ми будемо працювати, - жадібним поглядом оцінив мене Свят, не підіймаючи навіть очей.
– Підбери слину, котику! Сьогодні керівництво дає дозвіл на відпочинок, тому гуляємо як тільки можемо, – відповіла я, дивлячись як Свят безцеремонно кладе свою руку мені на талію.
– Тоді ходімо, Маргарито Андріївна! – ми ввійшли до закладу, яке як завжди було наповненим людьми. Піднявшись на другий поверх, я відразу ж побачила подруг, які із захопленням дивилися на мене і не змогли стримати своїх емоцій.
– Марго! – дівчата кинулись в обійми.
– Боже, таке відчуття, що ми не бачилися цілу вічність! Єво, не плач, тому що якщо зараз почну плакати я, тоді ми не повеселимося й не поговоримо, – сказала я, обіймаючи своїх подруг.
– Ну все, досить! – сказала Меліса й ми присіли до столика, де знаходився Артур та Максим.
– Адо, ти як завжди прекрасна! Привіт, – Артур піднявся та ніжно поцілував мене в щічку.
– Мені здається, що Меліса зараз від ревнощів вибухне, – засміялась я.
– Нічого такого я й не думала!
– Да, да!
– З приїздом Маргарито, – Максим обережно обійняв мене та сів на місце.
– Дякую.
– Ну що за приїзд? – сказала Єва.
– За приїзд, – посміхнулась я, вливши в себе гірку рідину.
Алкоголь дав про себе знати вже за декілька годин нашого відпочинку, проте я навчилась себе контролювати в цьому плані, хоча... Я ж вирішила відпочити?
– Йдемо танцювати? – запитала я дівчат, поки хлопці говорили про своє.
– Йдемо! – вигукнула Меліса, яка вже була напідпитку. Ми піднялися, ще раз випили за мій приїзд та побігли танцювати. Мої рухи були схожі на танці стриптизерок, тому вся увага була прикута до мене. Я не здивуюся якщо мені скажуть, що було видно мій оголений зад... Прості танці з подругами перетворилися на танці, які не завжди й хлопцеві затанцюєш, тому за декілька хвилин Мелісу вже забрав Артур, а нас з Євою це не дуже цікавило. Максим наче їй подобається й вона теж йому, але сміливості сказати про це немає ні в того, ні в тієї. Подивившись вгору, побачила, що на Святику вже сидить білявка, а Макс сердито дивиться на нас.
– Макс не зводить з тебе погляду. Тобі потрібно брати все у свої руки, Єво! – крикнула подрузі.
– Ти права! Я, мабуть, піду до його, ти не проти?
– Ні, йди! – залишившись одна, я відчула на собі чийсь погляд. Стало не затишно бути тут одній, тому я вирішила підійти до барної стійки випити води.
– Води, будь ласка.
– Так, звичайно! А чому така красуня й одна? – запитав бармен, якого я вперше бачу. Мабуть, Михайло звільнився.
– Мої працівники на робочому місці не знайомляться, тому й тобі раджу цього не робити, – зробивши ковток води, відповіла я. Хлопець нічого не зрозумів, тому й пішов до інших. Взавтра вилетить звідси. В моїй сумці завібрував телефон. Невідомий номер. Дивно.
– Слухаю.
– Нагулялася? – мурашки по шкірі... – Не чую відповіді.
– Що вам треба?
– Виходь на вулицю.
– Нікуди я не вийду.
– Марго, виходь на вулицю чи тобі треба допомога? – почувши це запитання, я скинула дзвінок. Господи, в що я знову вляпалась? Потрібно виходити, інакше ніяк. Як тільки я переступила поріг закладу, побачила нахабну посмішку й сигарету в руках.
– Андрій.
– Маргарито.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Залежна від боса, Julia Rivera», після закриття браузера.