Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Я з якоюсь приреченістю глянула на темних магів. З одним я мала честь уже познайомитись. А ось двоє його супутників.

Один високий, худорлявий, з темно-русявим волоссям і чорними провалами очей, таким, що здавалося, ніби замість очей у нього відполіровані до блиску онікси. Навіть білків не розгледіти. І виглядало відверто страшно. Трохи гострі риси обличчя, від того здавались хижими. Не хотілося б зустрічатися з таким у темному провулку. Моторошний він якийсь і страшний.

Другий невисокий, щуплий, вертлявий. З живою якоюсь мімікою. Дрібне ластовиння на світлій шкірі надавали йому якоїсь несерйозності. І взагалі, йому краще було б народитися дівчиськом. Чарівна льєра вийшла б. На вигляд він був навіть молодшим за Мелані. Але чи мені не знати, яка оманлива буває зовнішність. Карі очі дивилися насторожено, пильно, уважно. Погляд слідчого. І під поглядом цього темного мага ставало незатишно.

Хоча про що це я? Слова "затишок" і "темний маг" в принципі не можна ставити в одне речення.

Велика праматір, я найненормальніша Даруюча життя за всю історію ордена. Та оракулом не треба бути, щоб розуміти – мене розкриють за дві секунди.

– Вічні боги! - просяявши найчарівнішою усмішкою, яку мені колись траплялося бачити, досить голосно промовив дрібний. - Кіре, ти не казав, що в Горенгвілі є такі красуні. Я б так не затримувався у дорозі. Лери, чим ви зайняті сьогодні ввечері?

Угу. Тільки сліпий міг назвати нас лерами. З усього видно, що простолюдинки.

Офіцер лише кинув швидкий погляд на свого підлеглого і повільно стягнув рукавички, приділивши усю увагу чомусь мені. Ось цікаво, це означає, що йому вже відомо про те, кого пророкують на місце цілителя в їхній загін? Дуже сподіваюся, що ні. Не хотілося б з'ясовувати стосунки у свято. Та ще й при Мел. Якщо вона дізнається зараз, що я приховала від неї таку важливу інформацію, мені кінець. Остаточний та безповоротний.

Обережно подивилася на подругу та чесно здивувалася. Ні тіні кокетства, ні краплі легковажності. Зібрана, горда, підборіддя піднято. Ну, справді придворна лера.

- Не варто так поспішати, лер, - сказала вона. – Красуні Горенгвіля на вас не чекали. І їхні вечори давно зайняті куди більш важливими справами.

І з цими словами Мелані схопила мене за руку та потягла до виходу.

Чесно, здивувала до глибини душі. Чверть години не минуло, а вона вже втратила будь-який інтерес до темних магів зі столиці? Або не втратила.

- Умила тебе льєра, Маеле, - хмикнув маг із чорними провалами очей.

А я чомусь глянула на офіцера, що все так само не спускав з мене погляду. Цікаво, це його Маел назвав Кіром?

- Просто не усвідомила поки що, який скарб втрачає, - не зневірився жодного разу Маел. І мені чомусь стало страшно за подругу. І знову нам: - Якщо не секрет, то чим же так зайняті лери?

– Якщо шановні гості Горенгвіля ще не знають, сьогодні у місті гуляння на честь Свята всіх святих, – відповіла Мелані. – І на нас уже чекають.

Очі дрібного блиснули мисливським азартом. І чую Мелані доведеться постаратися, щоб ухилитися від лап цього хижака.

- Льєра Трев, будьте обережнішими, прогулюючись у безлюдних провулках, - зронив офіцер. І вже звертаючись до льєра Кларенса: - Потрібні чотири кімнати та вечеря на трьох, шановний льєр.

- Звичайно, лери. Все є… – заметушився господар заїжджого двору.

Мені захотілося вилаятися. Вони у "Гірському притулку" зупинитися вирішили. Чим це виллється для Роуз навіть уявити складно.

Мел окинула мене уважним поглядом, але розсудливо промовчала.

Ми прослизнули повз чужинців і буквально вилетіли надвір. І лише тоді вона нетерпляче запитала:

- Що це означає?

- Звідки я знаю? - Знизала плечима і прискорила крок, натякаючи, що продовжувати розмову не маю наміру.

- Ти знайома з ними? І мовчала!

- Повір, розповідати там особливо і нічого, - збрехала я, прискоривши крок. – І давай не будемо про це.

Мовчала і ображалася Мел недовго.

- Красень! - Промовила Мелані з якимось придиханням.

Тож я аж спіткнулася від несподіванки.

– Я починаю побоюватися за твоє душевне здоров'я, – чесно зізналася я, прямуючи у бік площі та ведучи її за собою.

- Це ти зануда, - одразу ображено кинула Мел. - Він неймовірно гарний.

Я там лише одного такого побачила – офіцера. Але боюся, що навіть красуні Мелані він не по зубах.

- Я тепер спати не буду, уявляючи його очі, - продовжувала розвивати тему подруга. Наш діалог все більше скидався на монолог, але співрозмовник їй зараз був потрібен виключно у ролі слухача. І це мене цілком влаштовувало. - Вони мені нагадали чорні опали. Точно, як дорогоцінне каміння…

І ось тепер я спіткнулася повторно, ледь не закопавшись носом у кучугуру і не розмазавши по обличчю всі старання подруги.

- Це ти зараз про кого? - Вирішила на всяк випадок уточнити я.

- Як це про кого? – обурилася подруга. – Офіцер не мого польоту птах. Я не маленька, розумію. Дрібний – якийсь надто вже… наполегливий. У такого в кожному селі по бастарду. А ось той… із чорними очима.